При перевірці переклада Ґ1, натрапив на таку річ, як Міртанська поезія. Можливо ви навіть ніколи не звертали на цей вірш уваги, бо він і не заслуговує на неї. Але, тим не менш, я витратив немало часу на спробу адаптувати його. Початкова версія, яку я робив 3 роки назад, буду ведвертий, мені не дуже подобається. Але для розуміння, ось вона:

"На початку була міць, чиста і біла,
Заставився гонору, обітниці сила.
Пройшли дні давні, коли єдині були,
Про хотіння "своє брати" були наші сни.

Втративши єдність, братерство і жвавість,
Ми прокляли дух свій, впавши в зухвалість.
Серця пісні печалю закрили діру,
Єдність віддали в безодню ватру."

Можливо ви знайдете цю адаптацію вдалою, можливо ні. Особисто я — ні. І справа не тільки в доволі пафосному стилі, а в тому, наскільки погано вона відповідає оригіналу. Але стосовно того, про що там було в оригіналі, ми і поговоримо (а також покажу нову адаптацію). І зазначу, що я не поет, в поезії розумію приблизно абсолютно нічого і те що мене цікавить, так це по можливості зробити якісну адаптацію, як з точки зору рими, так і з точки зору сенсу (тим більше, як я розумію, оригінал теж далеко Ґете писав).

Почнемо ми з контексту і назви. Якщо ви ніколи в грі не бачили таку книжку як Міртанська поезія, то це не дивно. Єдине місце де ця книжка лежить, це у скрині копача біля північної брами Старого Табору. Що вона там робить, можна тільки здогадуватися. Враховуючи назву і місце, де цю книжку можна знайти, спадає на думку що якийсь невизнаний "поет" потрапив у колонію. Про що нам взагалі ця інформація може говорити, розберемо трохи пізніше.

Сам об'єкт нашого обговорення називається "Пісня Покаяння" і розповідає про єдність народу, яку цей народ втратив. Розберемо перший рядок:

"Am Anfang war die Macht, rein und pur,"
Буквальний переклад: На початку була Міць/Сила/Влада, чиста й незмішана.
Наскільки я можу судити, це "На початку було...", є посиланням на біблію, а конкретніше, на перший рядок Євангеліє від св. Івана: "На початку було Слово, і Слово було з Богом, і Слово було Бог". Не беруся судити, чи це свідомий стилистичний прийом, чи просто перше що спало у думку автора, який не вкладував в це ніякі подвійні сенси. Акцент в данному рядку спадає на те, що саме Сила чи Влада (не в ієрархічному сенсі) була первиною над усім, що додатково підкреслює характеристика "чистоти".

В новій адаптації, щоб зберігти ці акценти, я використав переклад Івана Огієнка, який один з найпопуляршіних і в яких той самий рядок євангелє починається як: "Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово". Додатково, я виділив слово Сила з великої літери по аналогії зі словом "Слово".

"heute bleibt nur noch das Echo vom alten Schwur."
Буквальний переклад: "Сьогодні лишилося тільки відлуння давньої клятви/присяги/обітниці"
Тут ми дізнаємося, що була якась клятва чи обітниця, від якої в наші дні майже нічого не залишилося. Тут може здатися, що це продовження ідеї зі силою, але здається що ні, і тут мова йде про щось інше. Трохи далі спробуємо зрозуміти про що.

"nach Hab und Gut steht uns nun der Sinn."
Буквальний переклад: "тепер ми прагнемо до майна і добра".
В цьому рядку прослідковується критика жадоби. В комбінації з минулим, виглядає ніби автор тексту критикує суспільство за те, що те морально розложилося, "прушило клятву", суспільне благо замінили користтю.

"Die Zeiten der Einheit schon lang dahin"
Буквальний переклад: "Часи єдності вже давно минули".
Плач про те що люди втратили єдність, основний коментар у вірші. Тут все зрозуміло.

"Geteilt ist nun, was einst zusammen.
Verflucht der Geist der uns genommen"
Буквальний переклад: "Тепер розділене те, що колись було разом. Проклятий дух, що нас забрав/відняв"
Тут мова йже про те, що якийсь "проклятий дух" розділив людей, "забрав" їх. Тут вже є багато можливих інтерпритацій. Окреслю дві основні. Перша — "метафорічна". Себто під проклятим духом мається на увазі погані наміри людини, або щось що псує її душу, на думку автора. В цій інтерпритації, доволі добре лягає те, що було у минулих рядках про жадобу. Друга — "мітологічна". Себто буквально мова йде про якийсь дух, втіленням якого є ця сама жадоба, або це якийсь аспект цього духа. На думку спадає Беліар, і на користь цієї версії, каже наступний фрагмент: "Дух... що нас забрав". Це можна інтепретувати як "забрав у світ мертвих". Через це, ця інтерпритація звучить доволі правдоподібно, проте рівень метафорічності цієї фрази теж зашкалює. Є ще третій варіант, але про нього я розповім у аналізі автора.

"Voll Sehnsucht sind der unsren Lieder."
"Наші пісні сповнені туги"
Як на мене, це більше рядок зв'язка. Інтепретувати можна як емоційний стан самого автора. Він настальгує чи сумує за часами коли на його думку все було краще.

"Die Einigkeit kommt niemals wieder."
"Єдність ніколи не повернеться."
А тут він визнає "поразку" і що суспільство не одужає. Особисто я бачу в цьому непряму прояву неґілізму. З одного боку він сумує за умовною цінностю, яку втратив навіть не він суспільство, але при цьому приймає це, кажучи що ніякої єдності вже не буде, боротися за неї нема сенсу. Але тут маю визнати, що це можна вважати доволі натягнутою інтерпритацією, проте вона непогана ложиться у загальну картину, про яку ми поговоримо нижче.

І так, про що текст і що можна про автора сказати? Текст повністю присвячиний єдності як найважливішій ціності для автора. Згадується про те, що саме сила є основоположною річчу у світі. Зв'язати це можна приблизно у "в нас була єдність, в ній була сила (причому сила була у чистій, світотворчій формі), після чого через якогось духа (буквально чи метафорично), суспільство вразили життєзаперечні тенденції у вигляді задібності, користі і егоїзму, через що старий світопорядок автора рухнув, без можливості відновитися".

Автора подібний троп характеризує або як патріота, який метафоричною мовою висловлюється на тему політики, або як філософа, який аналізує світ і суспільство крізь деякі метафізичні сутності. Такі як сила, єдність, проклятий дух і так далі. Однак, обидві інтерпритації не дуже суперечать одна одній, тож, тут самі робити висновки що вам ближче.

Політичний аспект я бачу так: Книжка була у копача. Враховуючи яка вона коштовна і наскільки нереалістично виглядає те, що випадковий копач буде читати поезію (якщо взагалі вміє її читати), то логічно було б інтерпритувати це так, що власник книги і є її автором. В такому разі, вимальовується наступна картина: якийсь поет, потрапляє за ґрати і відправляється у колонію (можливо, через свою критику короля у віршах). Далі, ображаний автор, який зв'язує своє буття з Міртаною (на що натякає назва книжки), пише про те, що спочатку була сила або влада (припустимо, Робар I), і було в ті часи дуже добре. Люди були єдині (чи об'єднані тим самим Робаром).

Потім з'являється жадібність, яку я бачу як втілення егоїстичного дворянства, яке приносить розбрат у минули порядок. Після чого, до влади приходить Робар II, що знаменує остаточний крах єдності (можливо метафора на якісь війни які були у Міртані, або це більше соціальний аспект всередені імперії, як наприклад, поява найманців орків в Ґ3). Так чи інакше, тут ми розуміємо що проклятим духом, автор називає саме Робара II, бо він "забирав" людей, відправляючи їх у колонію, руйнуючи зв'язки між людьми. Далі автор описує актуальний стан подій, він — бард, який сумує за старим життям, а констатація неможливості повернути єдність, є аллюзією на магічний барьєр, який розділяє людей фізично, і який, на думку автора, простоїть вічність.

Якщо вам здається, що це все шизо-теорія, то це так, звісно, але це лише моя інтерпретація на основі тексту. Далі я хочу трохи поміркувати на тему того, як я бачу це текст з перспективи поглядів автора. Це не має прямого відношення до того про що ми говорили до цього, бо зрозуміло що аналізувати політичні погляди вигаданого НПС в грі у якого навіть імені нема — марна справа. Тому те що буде далі, це скоріш дуже довільна інтерпретація. Я не пропагую ніякі політичні ідеології.

Як на мене, текст віддає колліктивізмом, і, можливо навіть соціалізмом. Перше лежить на поверхні, про друге, можна робити висноки з його критики жадібності, або метафоричної критики влади (якщо ми приймаємо таку інтерпретацію). Однак, це не обов'язково "комуністичний маніфест". Можливо, що це більше схоже ідеологію доктрінального фашизма. Акцент на критиці буржуазії доволі незначний, проте надвелике возхваління єдності. Крім того, автор визнає, що головним є сила, якою він міг бачити Робара першого, який і об'єднав всі королівста контінента в одну імперію. Останнім аргументом, може бути ностальгія по минулому, яка втілюється гострий реакціонизм, що не властиво соціалістичній прогресивній думці. Нагадаю, що це все, лише домисли і ніякі ідеології я не пропагую.

Це далеко не всі думки що в мене є на тему цих 8 рядків, які в мене були поки я робив переклад, але це головне що я хотів сказати. Дякую за увагу. Далі буде актуальна адаптація Пісні Покаяня. Якщо будуть якісь пропозиції чи зауваження, буду радий послухати:

"Споконвіку була Сила, чиста й проста,
Нині лиш відгомін клятви, що давно зросла.
Наша лиш думка про майно й добро,
Що було колись єдним, навіки пішло.

Єдності нашої вузол перегнив,
Проклятий дух нас розділив.
Наші пісні сповнені гіркої туги,
Єдністі навіки прірвені смуги."