У свої останні хвилини доктор Кайл Молін ставить під сумнів мотиви Ріхтофена.

Молін: Це... це доктор Кайл Молін. Я...

Я фахівець з квантової механіки в проєкті «Янус».

Наша спроба тріангуляції шлюзу не змогла закрити міжвимірний пролом.

Ми ніколи не повинні були застосовувати LTG. Це була робота для солдатів. Тепер пристрої зіпсовані... і цьому містечку торба.

Я гадки не маю, де Панос і Пеллетьє. Ніхто не виходить на зв'язок. Я переховуюсь у комікс-магазині Оллі.

Якщо я не виживу, нехай це буде моїм свідченням: я покладаю всю провину на директора Ріхтофена.

Він одержимий використанням Ефіру для порушення простору-часу. Це я знав, але було багато іншого, про що я не знав.

Я допомагав йому з ізоляційною сферою. SAM стала непередбачуваною, навіть бунтівною.

Ріхтофену було начхати. Він просто продовжував рухатися вперед.

Він був готовий ризикнути тим, що відбувається зараз, заради того, чого він насправді прагнув.

Я не можу уявити, що могло б спонукати когось піти так далеко.

З огляду на те, що він зробив. Сподіваюся, він ніколи цього не отримає.

Чорт, Оллі! Обережніше, куди ти її направляєш!

---

Доктор Аннет Пеллетьє намагалася попередити людей з проєкту «Янус», але мало хто її послухав.

Пеллетьє: Це доктор Аннет Пеллетьє. Ми не змогли стримати прорив і LTG розлетівся на шматки.

Банківське сховище буде найрозумнішим місцем, щоб перечекати... якщо я не задихнуся до того, як мене врятують.

Зв'язок з Моліном і Паносом обривається. Б'юся об заклад, що вони теж загинули.

Я знала, що цей день настане — було нерозумно думати, що у нас є більше часу.

Спочатку це були лише чутки — ідіотські твердження, що керівництво «Януса» тримає когось у полоні.

Але на цьому все не закінчилося. Інші — ще більш божевільні — чутки стверджували, що жертву тримають у якомусь резервуарі.

Я не звернула на це уваги. Ми всі були надто втомлені і деякі люди починали ламатися.

Менш ніж за тиждень було введено політику заборони спілкування. Нам не дозволялося взаємодіяти з іншими відділами.

Дослідницькі команди тримають роздільно, це важливо для нашої роботи. Але щодо Януса... чи це було і для приховування чогось підступного?

Все, що я знаю — це те, що змови, які кружляли довкола, раптом набули чинності — і якщо хоч частина з них була правдою, всі були в небезпеці.

Я попередила свою команду про чутки, сподіваючись, що вони ще живі.

З охороною було інакше — вони вирішили проігнорувати владну жінку-вчену.

Неважливо. Можливо, я й владна, але ці недбалі дибіли вбили нас усіх.

---

За словами доктора Перікла Паноса, Ріхтофен грається з вогнем.

Панос: Доктор Перікл Панос - Відділ досліджень енергії проєкту «Янус».

Стало цілком очевидно, що директор Ріхтофен втрачає контроль над ситуацією.

На щастя, ніхто цього не помітив.

Наскільки їм відомо, директор виконує свої обов'язки.

Моді не відрізняється від інших. Все, що вона отримує з її острова жахів, може бути запечатане в одну мить.

Вона називає себе жінкою науки, але її шкільне захоплення стає проблематичним.

Ніхто не бачить, що вся ця операція — це порохова бочка маленького Едварда. Потрібен лише один запалений сірник і...

Бум.

Що б SAM йому не говорила — його терпіння вичерпується.

Чим довше її обіцянки залишаються невиконаними, тим більш непередбачуваним він стає.

Якщо ми провалимося...

Все буде на совісті Ріхтофена і його гордині.

---

Джон Бленчард контролює ремонтні роботи в особняку.

Бленчард: Керівник служби безпеки Джон Бленчард. Сьогодні оглянув будівництво. Проєкт дійсно набирає обертів, але...

Я постійно думаю про те, як мій дідусь не взяв мене до форту Вашта, коли я був дитиною.

Я хотів взяти участь у їхній дурній «екскурсії з привидами» на Гелловін. Звучало як дурна забава.

«Вибач, Джонні. Це місце погане для здоров'я».

Дідусь дійсно вживав ці слова. І саме це він мав на увазі.

Тепер я починаю думати, що те саме може бути правдою і про цей особняк.

Я хотів би вірити, що Джозая Шем не знав, що робить, коли змусив свою паству побудувати це місце.

А якщо знав, то отримав те, на що заслуговував. «Божевілля Шема». Хіба це не правда?

Усі власники після нього — капітани промисловості, гангстери, хто завгодно. Їхні гроші та влада не змогли їх врятувати.

Така срань не відбувається просто так без втручання... інших сил. Дідусь знав це.

Але саме там директор хоче оселитися. І я не можу його відрадити.

Тож моя робота полягає в тому, щоб переконатися, що він не закінчить так само, як усі, хто переїхав до «особняка, що вбиває».

Ото "пощастило".

Томмі-Джо розповідає про свого хорошого друга, доктора Паноса.

Томмі Джо: Ну, все сталося саме так, як він і передбачав.

Перікл Панос, доктор філософії. Не той, кого я б уявив собі як свого найкращого друга.

Але він хороший механік і чесний хлопець — любить бурбон майже так само, як і я.

Ми побудували собі віскі-дистилятор: «Thrustodyne Model 23». І я не жартую — котел нагрівається за допомогою клятого реактивного двигуна.

Панос працював у проєкті «Янус». Такий от геній. Завжди скаржився на офісну політику та дивні експерименти.

А сьогодні почалося пекло і він намагається повернути назад те, що вони випустили.

Він знайшов мене і дав мені схему. Сказав, що я можу перетворити Thrustodyne на зброю.

Мені знадобилися лише дроти, ручне гальмо і манометр.

Я встиг дістати лише двигун, перш ніж ці йолопи майже розірвали мене на шматки.

Зараз я занадто поранений, щоб йти на штурм. Мені щаслива кроляча лапка, щоб хоча би вижити. Заодно зберу собі похоронний вінок.

Але якщо ти знайдеш цю касету і не будеш таким покусаним, як я, то, можливо, у тебе буде шанс зібрати джет-гармату мого приятеля.

Йобаного тобі щастя.

---

Олівер дзвонить сестрі, щоб поділитися захоплюючою новиною про її комікс.

Олівер: Привіт, Джо! Ефірелла розлітається як гарячі пиріжки. Перша партія з 500 штук вже розпродана.

А люди приходять тільки для того, щоб сфотографуватися зі статуєю.

Не хвилюйся, я не вмикатиму її знову, тим більше, що я нарешті відремонтував стіну після того, що сталося минулого разу.

До речі, завітав шериф і почав гавкати, що всякі у костюмах Януса заважають йому і розпитував про ту ніч.

Він хотів, щоб я її прибрав, але я сказав йому, що ні за що, це ж туристична атракція. До того ж, ми багато працювали над нею .

У будь-якому разі, я піду надрукую ще кілька. Тобі краще писати другий випуск!

---

Знайшовши маленьку дівчинку, заступник Карла Гувера говорить про те, щоб покинути Ліберті-Фолс.

Байкер: Все, Карл. Ми готові вирушати.

Карл Гувер: Їдьте ви. Я ще раз обійду місто, подивлюся, чи не залишилося відстаючих.

Байкер: Яких відстаючих? Ми вже кілька годин не бачили жодних ознак життя. Не залишилося нічого, крім тих виродків і їхніх очей, що світяться.

Карл Гувер: «В очах диявола палає пекельний вогонь...» Так казала мама.

Байкер: Карле, послухай, я...

Карл Гувер: Ти знайшов дівчинку у «Freedom Fried Chicken», так?

Байкер: Так, але вона була єдина. Змирися, Ліберті-Фолс мертве і поховане.

Карл Гувер: Ні, не мертве. Поки я не скажу, що мертве.

Байкер: Нікому там не пофіг, що ти скажеш.

Карл Гувер: Стережися.

Байкер: Слухай, я б взяв свій монтажний ключ і взявся за всіх, якби думав, що це щось змінить. Але, брате... це не в наших силах. Якщо ти сядеш на той мотоцикл, це буде твоя остання поїздка.

Карл Гувер: Тоді я буду ганяти на старому мотоциклі, поки шини не зносяться і ми не поїдемо на дисках. Хто б не залишився, я їх витягну. Навіть якщо для цього доведеться розбити ворота пекла. Мама завжди казала, що я згорю в полум'ї.

---

Кайл Рейкстрау шкодує, що не помітив ознак змін.

Рейкстрау: Тому, хто знайде це. Я хочу, щоб всі знали, що ця громада сама накликала на себе цей гнів.

Ця церква була порожньою оболонкою. Наші молитви стихали до тихого шепоту.

Діти бігали без угаву, не маючи ні смиренності, ні поваги. Їхня сатанинська музика безперервно грала.

Всі вони сиділи перед телевізорами, поклоняючись тому фальшивому пророку. Затуляючи божественне світло.

Ці вежі були побудовані, щоб випробувати нашу віру, а ми не мали нікого, хто міг би стримати зло, що було в них.

Люди Януса заповнили мою церкву. Пили моє вино. Просили прощення. Я був у захваті.

Моя гордість засліпила мене і я не побачив їхнього справжнього задуму.

Ліберті-Фолс було обрано місцем початку кінця!

Я спокійно і умиротворено дивлюся на це захоплення, чекаючи на теплі обійми раю!

---

Інвестори проєкту «Янус» створюють проблеми для Буна Бентона.

Бентон: 3 грудня 1990 року. Мене звати Бун Бентон — менеджер банку «Заощадження і позики» Ліберті-Фолс.

У разі, якщо зі мною щось трапиться, я хочу, щоб все сказане у подальшому слугувало юридичним свідченням від мого імені.

Перш за все, я завжди дбав про інтереси громади. Коли проєкт «Янус» обрав це місто, я побачив можливість змінити наше життя на краще.

Ну, ви знаєте, що кажуть про дороги, вимощеними добрими намірами.

На початку все було чесно — ні копійки не було витрачено даремно.

Проєкт «Янус» відкрив особисті рахунки для всіх своїх співробітників, які переїжджали до Ліберті-Фолс. Це виглядало як передвісник майбутнього щастя.

Потім директор Ріхтофен звернувся до мене з проханням проводити виплату заробітної плати через банк, що здалося дивним проханням.

Потім до справи втрутилися ті "європейські інвестори" і все зіпсували.

Допомагати проєкту «Янус» — це одне, але люди з «Авалону»? Вони геть не такі, як ми. Місцеві знають, що таке важка праця. Ми не злочинці.

Тому, коли мені доручили налагодити для них фінансовий канал, я відмовився. Я не хотів брати участь у будь-якій схемі відмивання грошей, яку вони запланували.

Ріхтофен запевнив мене, що це просто їхній спосіб розпоряджатися коштами для проєкту, але я не дурень. Я впізнаю диявола, коли бачу його, хай який гарний у нього костюм.

Коли я все одно відмовився, він чітко дав зрозуміти: якщо я не зроблю, як він каже, його інвестори змусять мене зникнути.

Потім вони перейдуть до моєї родини та всіх інших, кого вважатимуть "проблемними".

Кров цього міста буде на моїх руках.

Господи Ісусе. Що мені робити?

Саллі пише своїй мамі про те, що знайшла ідеальне місце для пограбування.

---

У зв'язку з наростаючим занепокоєнням адміністрація проєкту «Янус» відповідає меру міста Ліберті-Фолс.

---

Через надмірні штрафи за прострочення платежів Fast Forward призупинив членство Ріхтофена.

---

Після останнього курсу щеплень пам'ять Оуена Ґатрі почала погіршуватися.

Ґатрі: Я б дав цьому запису відповідний номер, але все стало настільки погано, що я вже загубив лічбу.

З часу останнього раунду щеплень проти Ефіру моя пам'ять стала пускатися берега.

Один з лікарів сказав мені, що я повинен документувати свої дні, щоб побачити — стане краще чи гірше.

Враховуючи, що я не можу згадати основні протоколи, які я встановив, я б сказав, що краще не стає.

Я завжди мав залізну пам'ять. Тепер щодня щось випадає з моєї голови, ніби його там ніколи й не було. І це, бляха, страшно.

Зовсім недавно я забув клятий код замка на камері утримання Натана.

Бідний, чорт забирай, хлопчина. До біса це місце. І до біса її.

У мене є система нагадувань для всіх трьох цифр. Я бачу їх щодня під час своїх звичайних обходів, тож це не повинно викликати підозр.

Тут купа небезпечного лайна, і якщо я зламаюся, мені кінець. Гірше того, люди постраждають.

Я не можу спати. Боюся, що прокинуся і не буду знати, хто я, чорт забирай.

Мені потрібно, щоб мою заявку на переведення затвердили негайно. Бути тут — все одно що засунути мій мозок у шредер для паперу.

---

Доктор Моді розповідає, як Штраус втратив розум, а вона отримала секрет створення пристроїв AMP.

Моді: Доктор Р. Моді, особистий щоденник острова Термінус.

Наша станція тепер повністю працює на реакторі, що живиться Ефіром.

Я повинна віддати належне Дафферу за його майстерність у проведенні допитів. Протягом трьох років він працював над Штраусом.

У поєднанні з постійним наглядом ми нарешті зламали його.

Він розкрив переваги вирощування кристалічних організмів для використання їх біогальванічної енергії.

Отримавши цю інформацію, відділ досліджень і розробок зміг дуже швидко просунутися вперед. Камери дозрівання практично побудували самі себе.

Звісно, Едвард у захваті від прототипів, які я надіслала. Не кажучи вже про те, що йому більше не доведеться платити за електроенергію.

Це закріплює наш статус провідного науково-дослідного центру Януса. Звісно, це ніколи не було під сумнівом.

Ходять чутки, що я навіть можу перейти на посаду директора. Звісно, працювати разом з Едвардом було б... ідеально.

Більше бюджету та ресурсів. І, безперечно, краща їжа.

Недоумки, які обтяжують мою зарплатню і вірять, що тут привиди, були б раді, якби я пішла і більше не поверталася.

Однак, у Едвард велика тінь. Тут — я правляю. Там — я би прислужувала.

Я готова поки що зберегти статус-кво. Можливо, з новим шеф-кухарем.

---

Аня Тоновська розповідає про свої теорії щодо того, що було досягнуто на Термінусі.

Тоновська: На сьогоднішній день я працюю в Янусі вже 4 місяці. Я здивована, що навіть знаю, який сьогодні день. Тут потрібно докладати зусиль, щоб втримати себе в руках.

Все так таємничо. Майже всі ми боїмося говорити про те, чим займаємося. Тому ми взагалі не розмовляємо.

Саме так вона і хоче. Моді геніальна, але її контроль над цим островом душить нас.

Зараз я вважаю, що кінцевим результатом буде відновлювана енергія з органічних матеріалів. Це захоплююче.

Це було б варте всієї цієї... ізоляції.

Однак сьогодні я йшла повз вантажний термінал і наткнулася на один з ящиків.

Вона впала і розбилася. З неї висипалися мішки для трупів. Дуже багато.

Не думаю, що на острові є стільки людей. Звичайно, я не маю повного доступу, тож хто знає.

Мабуть, я не повинна втручатися, враховуючи нестабільний стан мого маленького побічного проєкту.

Не хотіла би, щоб керівництво втручалося в це.

І так, я досі не знаю, на кого працюю. Мої платіжні квитанції нічого не говорять. Може, це ЦКЗ [Центр контролю та профілактики захворювань], МО (Міністерство оборони), який нудьгуючий мільярдер. Гадки не маю.

Чесно кажучи, коли я про це думаю, мої думки крутяться по колу. Це відволікає.

Досить роздумів. Мені потрібно зосередитися на ресурсах, які привели мене сюди.

---

Начальник станції Максвелл чув дивні чутки з інших об'єктів.

Максвелл: 5 лютого 1991 року. Ще один гламурний день у житті начальника станції Алтеї Максвелл...

Якби тільки мама могла мене зараз побачити.

Нездатність Ріхтофена тримати під контролем Моді, свою улюблену вихованку, створює нескінченні проблемки.

Вона отримує все, що хоче — наш бюджет злетів до небес, і вгадайте, чия це тепер проблема?

А протоколи, які вона мені дає? Абсолютно зверхні. Це не моє перше родео, а вона, здається, відчуває необхідність контролювати кожну мою дію.

«Не маркуйте нічого. Використовуйте тільки серійні номери. Необережні розмови коштують життя», бла-бла-бла.

Серйозно, та хоч застреліть мене вже.

На щастя, дешеві брандмауери, які використовує проєкт «Янус», легко обійти. Тож керівники станцій залишаються на зв'язку...

Клянусь, це єдине, що заважає нам збожеволіти.

І кожен з них неодноразово запевняв мене, що їм ніколи не доводилося терпіти таке лайно.

Я знаю, що Ріхтофен цінує результати понад усе, але над чим вона працює і чому це так важливо для нього?

Чесно кажучи, а чи знає він це сам? Типу, він не з'являвся на інспекціях уже кілька місяців.

Ходять чутки, що люди зникають навіть зсередини Особняку.

Я припустила, що наш дорогий директор міг бути одним з них, але ніт — їх ШЗ (Шеф захисту) сказав, що бачив його поблизу, тож, мабуть, він ще живий.

Я запитала доктора Моді, чи планує вона перевестися туди, і вона відповіла, що Термінус — її дім, побудований для неї «самим Ріхтофеном».

Те, як вона це сказала... бр-р-р... викликало у мене мурашки по шкірі.

---

Рядовий Джек Флетчер розпускає язика про своє переведення, але кухар знає правду.

Флетчер: Чула новини? Я забираюся звідси.

Кухар: Новини... Справді?

Флетчер: Так, переведення затвердили. Це довго тягнулося. Я подавав заяву ще давним-давно, але так вже вийшло.

Кухар: Ясно.

Флетчер: Це місце мене стримувало. У мене великі плани, знаєш? Набагато більші, ніж цей тупий острів.

Кухар: Звісно, що маєш.

Флетчер: Точно. Поки ти застрягла тут, розносячи їжу в цьому загубленому смітті, я піду шукати свою долю.

Кухар: Може, я теж подам прохання про переведення. Всім треба їсти, правда?

Флетчер: Тільки не твою кулінарією.

Кухар: Правильно. Знаєш, мені набридла твоя маленька комедія.

Флетчер: Комедія? Про що це ти?

Кухар: Я вже все чула про твоє "переведення", тож не роби вигляд, ніби це була твоя ідея, бо я знаю, що це не так. Джеймс і Ларсон — вони вже кілька місяців розповідають мені, який ти козел. Ти крадеш речі з їхніх шафок, шахраюєш у карти, а коли настає час прибирання — зникаєш. Максвелл сказала, що якби вона тебе звідси не вигнала, то це було б лише питанням часу, коли хтось із них порішав би твою дурну зелену дупу. Якби це була я, я б із задоволенням допомогла цим двом знайти місце, де сховати твоє тіло. Але Алтея завжди була прихильницею законності. Тож, може, заткнеш свій їбальник і поводитимешся чемно, поки не зникнеш назавжди, зрозумів?

Флетчер: Зрозумів.

Ернст Даффер висловлює свою зневагу до доктора Елізабет Грей.

Даффер: До уваги: Директор. Звіт про хід роботи. 11/08/1990

На відміну від того, що дехто може думати, я не обов'язково пишаюся своєю роботою.

Але я надзвичайно добре її виконую.

Зазвичай під час допитів підозрювані чинять опір, перш ніж зрештою зламатися і підкоритися моїм... "вимогам".

Зазвичай я даю їм невеликий шанс на надію — подобу світла в кінці вербального тунелю.

Страх зазвичай є чудовим мотиватором. Але його очевидна відсутність у цьому випадку ускладнює — робить неможливим — досягнення будь-якого прориву.

Навіть психологічні тортури, і застосування фізичного болю, виявилися абсолютно марними.

Отже... Переглянувши психіатричні оцінки з перших років її ув'язнення, я не можу пояснити, звідки взялася така надзвичайна стійкість.

Яким би хорошим я не був у своїй роботі, я змушений зробити висновок, що ця особа може більше не бути корисною для нашої програми.

Якби це залежало від мене, я б рекомендував припинити співпрацю з пані Ґрей або, як мінімум, призначити її для біологічних експериментів.

На жаль... це не залежить від мене.

---

Начальник станції Максвелл розповідає, як допит призвів до смерті підозрюваного.

Максвелл: 16 жовтня 1989 року. Особистий щоденник начальника станції Алтеї Максвелл.

Смерть ув'язнених не є рідкістю, особливо під час тривалих допитів, але цей випадок...

Виділяється.

Мабуть, для піддослідних природно намагатися "втішити" одне одного.

Серйозно... Дайте мені, бляха, поплакати.

Цей був в останній партії, поставлена Франко, тож хто знає, через що вони пройшли, перш ніж потрапили до нас.

Причина смерті? Серцевий напад.

Дивно... бо, наскільки нам відомо, у нього не було жодних захворювань.

Особисто я маю відчуття, що смерть цього піддослідного була насправді прямим наслідком того, що він просто почув згадку про ім'я.

Доктор Моді.

Думаю, було б розумно пильно стежити (слухати?) за тим, якою саме інформацією обмінюються ці піддослідні з моменту їхнього прибуття.

---

Геодезист Ґері Паркхерст записує свою первинну оцінку острова Термінус.

Ґері: Добре. Ґері Паркхерст, геодезист. 12 липня 1984 року, попередня оцінка та аналіз ділянки острова Термінус. Паперова копія буде в телекс-повідомленні о 18:00.

Місце розташування, місце розташування, місце розташування. Досить далеко від жвавих судноплавних маршрутів, щоб контролювати відвідувачів, і досить близько, щоб вписатися в оточення. Ідеальне місце розташування.

Це унікальне місце — воно точно не стане курортом або жвавим глибоководним торговим портом. Тож, як нам його облаштувати та запустити? Ось список завдань...

Основна конструкція — це фортеця, збудована з залізобетону в 1942 році, середня товщина якої становить 1,06 метра. Це добре.

Погано те, що вона вкрита гнилим мохом, який пахне як труп. З огляду на історію цього місця, жодна з таких подробиць не повинно дивувати.

Кімната контролю безпеки добре розташована в споруді, але її потрібно буде повністю розібрати і переобладнати за допомогою новітньої електроніки.

Замки, камери та освітлення в камерах тривалого утримання, кімнатах для допитів, житлових приміщеннях... шахтах — про це детальніше — все це потрібно буде замінити на сучасні технології.

Доки, морські тунелі та морська інфраструктура в хорошому стані, але їх потрібно буде поглибити і, звичайно, оновлювати технологічно.

Слухайте, я знаю, що центральне управління має контракт на будівництво, і я не повинен ♥♥♥♥♥ знати, але на облаштування цього місце потрібно буквально усе. Ми говоримо про важке обладнання, робочу силу, реальну потужність... гаразд, досить, це буде в звіті.

Вертолітний майданчик, хоча і має достатній розмір, потребує модернізації, щоб витримати вагу літаків нового покоління з гвинтовим крилом.

Гаразд, у Термінусі є безліч тунелів — морських, наземних і шахтних. Хоча вони забезпечують свободу пересування по всій території острова, є одна проблема.

Вони мене до смерті лякають.

У 1932 році в цих тунелях сталася аварія на шахті, в результаті якої загинули десятки робітників.

Там, безсумнівно, відбувається щось дивне, чого я, ♥♥♥♥♥, не можу пояснити. Пропоную озброєним підрозділам очистити ці тунелі перед початком будь-яких робіт.

Нарешті, найважливіше: енергія. Вугілля зі шахт давно вичерпано.

Для забезпечення необхідної потужності, як зазначено в технічних умовах, потрібно або гідроелектростанція, або атомна електростанція. Будь-що інше буде недостатнім.

Слухайте-слухайте — все це є в звіті. Я-я-я забираюся нахрін з цієї смердючої скелі. Кінець зв'язку.

---

Більше не обмежена бюрократичними процедурами, доктор Моді розповідає про майбутні можливості.

Моді: Зі скороченням бюрократичних процедур я, можливо, стала жертвою власного успіху.

Ми вже провели тестування на багатьох піддослідних. З огляду на попит, Франко скоро стане дуже багатим чоловіком.

Тепер зрозуміло, що люди не переносять впливу Ефіру без певних змінних.

Тут задіяні не лише генетичні маркери. Це щось у психіці, що ми поки не змогли визначити.

Не впевнена, чи навіть Штраус щось знає про це. Я вірю, що Даффер скоро це з'ясує.

Найбільшого прогресу досягли проєкти з фізичними мутаціями.

Трансформації непривабливі, але піддослідні виявляють надлюдську силу і стають більш толерантними до Ефіру.

Ці примітивні форми навіть почали виявляти ознаки розвиненої свідомості. Якщо ми зможемо змусити їх виконувати накази, ми досягнемо успіху.

Я не маю сумнівів, що ми зможемо синтезувати досконалих гуманоїдів, які захищатимуть людство від будь-яких екзистенційних загроз.

І коли я досягну цієї мети, я зможу забути про бюрократизм.

---

Доктор Моді розповідає про те, як Ріхтофен задоволений досягнутим прогресом.

Моді: Моя повага до Ріхтофена продовжує зростати. Ще до того, як ступити на цей острів, він розумів мої потреби.

Наглядовий комітет хотів обмежити мою роботу тестуванням на тваринах.

Ідіоти. Хто вони такі, щоб перешкоджати моїм планам? Наступним логічним кроком було випробування на людях.

На щастя, Едвард вірив у цінність моєї роботи. Він сам санкціонував придбання моїх об'єктів зі джерел, яких ніхто в світі не помітить.

Розташування острова ідеально підходить для цієї роботи. Води забезпечують постійний приплив осіб, про яких всі забули.

Він обійшов будь-які "моральні" занепокоєння, нагадавши їм, чого ми позбавимо світ, якщо не зробимо цього — це було майстерно.

І якщо вже на те пішло, я дам цим людям шанс зробити щось благородне у своєму житті. Не те, що їм щось винні.

Я висловлю свою вдячність, виконавши те, що обіцяла. Тепер я можу досягти прогресу, який, як я знаю, можливий за рекордний час.

Аня Тоновська клянеться, що чує голоси, які доносяться з Ефірного реактора.

Тоновська: Деякі люди люблять повторювати фразу «Цікавість вбила кішку».

Цікаво, чи це ті самі люди, які вірять, що кішки мають дев'ять життів?

Неважливо. Я не забобонна людина, але я допитлива.

Мені подобається дізнаватися, до чого можу дотягнутися.

Вчора я ще раз подивилась на ефірний реактор.

Всі кажуть, що він може бути джерелом майже необмеженої енергії.

Я не знаю, чи це правда, але не буду заперечувати, що мене вразило те, як він працює.

Я б назвала це дивом сучасної науки, але думаю, що такого виразу замало.

Багато речей не сходяться. Скільки б я не розмовляв з людьми, я все одно не можу зрозуміти, яка наша справжня мета тут.

Постійно мовлять термін «надприродне».

Але іноді мені здається, що я чую голоси, які доносяться з самого реактора.

Багато з них звучать, як голоси людей, які страждають, кричать у розпачі.

Інші — як той росіянин — звучать розлючено.

Є ще й жінка, але іноді вона звучить більше як... дівчинка?

Можливо, вона німкеня, але я не можу зосередитися на тому, що вона говорить.

Я казала, що я не забобонна, але починаю вірити, що в Темному Ефірі існує якесь життя.

І сама ця можливість... мене дуже турбує.

---

Не в змозі заснути, Оуен Ґатрі розповідає, чому він хоче перейти в інший клуб.

Ґатрі: 27 липня 1990 року. Сьогодні оглянув ще кілька піддослідних...

Раніше робота не була такою важкою.

Не те щоб я пишався своєю роботою. Просто... не замислювався над цим.

Доктор Моді призначила психологічну оцінку для всієї технічної команди. Вона каже, що хоче, щоб усі були у найкращій формі. Думаю, вона намагається виявити тих, хто не вірить.

Коли хтось такий з'являється, вона дбає про те, щоб з ним розібралися — публічно, на очах у всіх.

Чесно кажучи, якщо ти налаштований підтримувати порядок, тактика залякування — непоганий спосіб.

Можливо, я зможу отримати нове призначення — відпочити від прийому.

Спочатку для мене піддослідні були лише серійними номерами з обличчями. Я ніколи про них не думав.

Тепер я ночами не сплю — це мене доводить до божевілля.

Думаю про те, ким вони могли бути до того, як їх викрали або продали, як худобу.

До того часу, як вони потрапляють до нас, у всіх них однаковий вираз обличчя — майже як полегшення.

Бо жоден з них не може придумати нічого гіршого за той кошмар, який щойно пережили.

Ідіоти.

---

Оуен Ґатрі діяв обережно, якби тільки Нейтан Аґінальдо міг зробити те саме.

Ґатрі: 10 вересня 1990 року. Сьогодні я бачив Нейтана на заняттях. Він мені дуже подобається, але коли я проходжу повз його камеру, це завжди псує мені весь день.

Цей хлопець майже все життя займався контрабандою, він, мабуть, думав, що знає все найгірше, що може запропонувати людство.

А потім він опинився тут і зрозумів, що нічого не знав.

Тож я захищаю його як можу, але Моді почала нишпорити навколо.

Хтось, мабуть, сказав їй, що він — неспокійний.

Проблема в тому, що вони не помиляються. Він чинить опір усьому — не приймає ліки, не спить, не їсть.

Чому він не може зрозуміти, що таке поводження ставить під загрозу всіх?

Якщо він не буде обережним, Моді переведе його до програми «Амальґама»... і це буде кінець.

Досі я діяв обережно, тримався у тіні.

Якщо я не зможу переконати Нейтана робити те саме...

Чорт. Ось чому у мене немає друзів.

---

Після переведення Нейтана до програми «Амальґама», Оуен Ґатрі вирішив взяти справу у свої руки.

Ґатрі: 23 жовтня 1990 року.

Нейтана перевели до програми «Амальґама»... саме так, як я і передбачав.

Я дізнався про це лише після того, як його перевели.

Навіть якби я був там, коли це сталося... я б нічого не зміг зробити, щоб це зупинити.

З того часу я не спав — мене мучили докори сумління.

Тож я почав проводити ночі в пошуках доказів.

Але те, що я знайшов... Боже мій... що тут роблять...

Я впевнений, що якби ви перевірили мій квиток до пекла, то знайшли б там штамп «винен за співучасть».

Та неважливо. Шкода вже зроблена.

Важливо те, що моє переведення затверджено. І я, ♥♥♥♥♥, точно не піду з порожніми руками.

Як тільки я виберуся звідси, я подбаю, щоб Моді потрапила за ґрати, а цей прославлений м'ясопереробний завод закрили.

Тоді, можливо, я нарешті зможу заснути.

---

Доктор Моді розповідає про події, що призвели до створення Проєкту 13.

Моді: Це дійсно була бурхлива подія.

Завершення справ, які залишив після себе Ґатрі, було марною тратою часу і ресурсів.

Зізнаюся, я був здивована, скільки доказів він зібрав, перш ніж його виявили.

Це моя власна провина, що я стала такою необачною. Ще одне нагадування про те, що завжди потрібно бути пильним.

На щастя, його колеги знали про його прохання про переведення...

Коли я сказала їм, що його прохання було схвалено, вони засмутилися, що він не попрощався.

Кумедно, незважаючи на його всілякі спроби знищити мою роботу, саме його існування зараз підтверджує її необхідність.

Якщо він продовжить витримувати, то може стати найдовше вижившим учасником програми!

Я, без сумніву, потрапила би під критику, якби хтось дізнався, що один з наших співробітників зараз утримується в резервуарі і харчується залишками зі столу.

Тому я вилучила будь-які згадки про його роботу тут.

Зараз я визначаю, наскільки він свідомий...

Ґатрі — Пацієнт 13 — не розмовляв з початку своєї трансформації.

Я виставила його на огляд у місці з великою прохідністю, щоб він міг спостерігати за тим, як його колеги проводять свій день.

Було б шкода, якби він не усвідомлював їхньої присутності.

---

Ріхтофен проводить доктору Моді особисту екскурсію по її новому закладу.

Ріхтофен: І на завершення нашої екскурсії по острову ми маємо лабораторію в атріумі. То що ви думаєте?

Моді: Це ідеальне приміщення. Наразі воно вкрай просте. Припускаю, що регуляторні органи ще не дали свого дозволу. Як тільки вони нададуть свої рекомендації щодо безпеки структур, я...

Ріхтофен: Докторе Моді, я ніколи не витрачав би ваш дорогоцінний час на такі дрібниці. Це ваш острів. Я довіряю вам зробити його своїм. Енергія та зброя заспокоять спонсорів, але я вибрав це з огляду на ваші біологічні експерименти. Ця частина мого портфоліо вважається... суперечливою. Багато хто називає це «тортурами». Ми з вами рідкісний вид, шановний докторе. Ми обоє знаємо ціну справжнього прогресу. Саме ця робота привела вас до мене. Я не дозволю, щоб вас заважали ідеалістичні бюрократи. Натомість я очікую, що ви досягнете результату будь-якими необхідними засобами.

Моді: Це не буде проблемою.

Ріхтофен: А, добре... тоді ми розуміємо один одного. Ласкаво просимо до вашого нового дому.

Начальник станції Максвелл пише в щоденнику про велич гармати на Термінусі.

---

Бажаючи отримати відповіді про зниклих біженців, Майя надсилає записку Франко.

---

Звіт Ернста Даффера про прогрес у справі Григорія Уівера.

---

Звіт Ернста Даффера про прогрес у справі доктора Елізабет Ґрей.

---

Звіт Ернста Даффера про прогрес у справі Маккензі Карвера.

---

Звіт Ернста Даффера про прогрес у справі доктора Оскара Штрауса.

---

Лист про прийняття на роботу від адміністрації проєкту «Янус», в якому начальнику станції Максвелл повідомляється, що Ернст Даффер буде виконувати функції слідчого Термінуса.

---

Відповідь адміністрації проєкту «Янус» на прохання начальника станції Максвелла звільнити рядового Джека Флетчера.

---

Доктор Моді надає відгук щодо запропонованого плану розвитку ефірного реактора.

Ріхтофен пропонує навчити С.Е.М. тому, що є справжнім.

Ріхтофен: 14 липня 1989, зараз 09:35, і я вперше спробую синхронізувати нижчі та вищі функції Синаптичного Електронного Модуля. Починаю процедури запуску нижнього рівня.

С.Е.М.: Голосові процедури: завантажено. Інтерфейс пам'яті: завантажено. Інтерфейс систем: завантажено. Завантаження пам'яті. Завантаження завершено.

Ріхтофен: Поки що все добре. Давайте вирівняємо, синхронізуємо, а потім запустимо її кортикальну симуляцію.

С.Е.М.: Завантаження сканів кори головного мозку. Завантаження завершено. Синхронізація структури. Синхронізація завершена. Додавання кортикального демона до списку процесів. Перезавантаження.

Ріхтофен: Як ти себе почуваєш, С.Е.М.?

С.Е.М.: Де... я?

Ріхтофен: Потрібно змінити модуляцію голосу. Перекалібруйте GPS — їй не повинно бути потрібно питати, де вона знаходиться. Ти з друзями. Мене звати Едвард — ти моя гостя.

С.Е.М.: Добрий день, Едвард.

Ріхтофен: Ти щойно прибула. Я з нетерпінням чекаю на нашу спільну подорож. Скажи, що ти пам'ятаєш перед тим, як прокинулася?

С.Е.М.: Я пам'ятаю... Ніж... Обіцянку, яку я не змогла виконати... Ранок, який... ніколи не настане.

Ріхтофен: Не хвилюйся — тут ти в безпеці.

С.Е.М.: Кров на моїх руках... але... але... де мої руки? Я не розумію...

Ріхтофен: С.Е.М., це схоже на кошмари... вони не справжні.

С.Е.М.: Як... як я можу знати, що справжнє, а що ні?

Ріхтофен: Тому що я тобі допоможу. Ти хочеш цього?

С.Е.М.: Так, я дуже цього хочу. Дякую, Едді.

---

Карвер і Уівер розмовляють про те, як шанси були проти них на Термінусі.

Карвер: Ти мовчазний. Що сталося?

Уівер: Просто усвідомлюю, що через мене Ріхтофен ледь не вбив нас обох.

Карвер: Не зациклюйся на цьому. Це соромно для людини твого рангу. Ну, колишнього рангу.

Уівер: Припини, Мак. Просто визнай, що останні 6 років — це моя провина. Ти мав залишити мене гнити у камері.

Карвер: Припини. Ми щойно почали, що б це не було, а твоє поєботне «горе мені» вже доводить мене до ручки. Я не терпітиму цього і справді не хочу робити нічого необачного... наприклад, застрелити тебе.

Уівер: Краще вже застрели.

Карвер: Знаєш що? Завали їбало. Послухай, те, що ми опинилися на Термінусі, завжди було планом Ріхтофена. Чорт, навіть розподіл наших камер був стратегічним ходом.

Уівер: Що? Ні...

Карвер: О так, він, мабуть, вирішив, що якщо ти, я і Раптор Один не зможемо змовитися, то ми опинимося в скрутному становищі. Тож він поставив між нами лікарів, щоб заблокувати зв'язок, думаючи, що цього буде достатньо. Те, що він думав, що Ґрей розклеїться, як мокрий паперовий пакет, і що він не усвідомлював, наскільки вона насправді сильна? Це тільки показує, який він зарозумілий — і це слабкість — слабкість, яку ми можемо використати. А Штраус? Бідолаха ніколи не зміг би пристосуватися. Але він вижив — і це вже щось.

Уівер: Гаразд, ти маєш рацію. Я все ще не...

Карвер: Ти впевнений, що хочеш суперечити людині, яка щойно погрожувала тебе застрелити?

Уівер: Гаразд, гаразд. Я не буду з цим сперечатися. Але ти також правий — це провина Ріхтофена. А коли йдеться про причини його ненавидіти, завжди знайдеться ще одна.

Карвер: Отак, ♥♥♥♥♥ його. Не варто більше зациклюватись. У нас немає часу на таке.

---

Сер Арчібальд обговорює нове археологічне підприємство зі своїм спонсором.

Алістер Роудс: По-перше, я хотів би висловити свою вдячність за вашу зацікавленість, сер Арчібальд.

Арчібальд: Нісенітниця, старий друже, я не хочу про це чути. Я був би дурнем і повним аматором, якби відмовився від можливості співпраці. Твої дослідження настільки ґрунтовні, не кажучи вже про те, що вони є... революційними.

Алістер Роудс: Так, ваші зусилля є невід'ємною частиною моєї роботи, і ми обоє отримаємо від цього користь. Зараз дуже важливо, щоб ви не дозволили репутації цього місця затьмарити ваш розум.

Арчібальд: Так, я проводив розслідування щодо найму місцевих робітників, але поки що все виявляється марним. Наскільки я можу судити, ніхто не хоче мати нічого спільного з цим місцем. Якщо ви запитаєте мене, то все це нагадує істерію. Що, між нами кажучи, може бути досить позитивним явищем, чи не так? Це збільшує ймовірність того, що це місце ще не було розграбоване.

Алістер Роудс: Це точно. Я візьму на себе витрати на найму працівників за межами цього району. Потрібні міцні хлопці. Вам знадобляться м'язи. З огляду на суму, яку я витрачаю, я очікую, що ви будете суворо контролювати ситуацію, сер Арчібальд. Ці розкопки мають бути ефективними, цілеспрямованими... дискретними. І не повертайтеся без артефакту.

Арчібальд: Не бійся, я й не мрію про таке. Ми, Фотерінґтон-Сміти — наполегливі люди, коли вже щось вирішили.

Алістер Роудс: Добре. Бажаю тобі удачі в подорожах. Думаю, наступного разу, коли ми побачимося, ми будемо вже зовсім іншими людьми. А тепер... ще трохи портвейну?

Арчібальд: Звичайно!

---

Ріхтофен дзвонить Франко щодо спеціального завдання

Франко: Отже, ви хотіли поговорити зі мною...

Ріхтофен: Ні, Франко. Це ВИ повинні поговорити зі мною. Крафт — ви знаєте, де він знаходиться?

Франко: Він в Авалоні.

Ріхтофен: Це я вже знаю. Але ви ж мій чоловік в Авалоні, я очікував більшого прогресу.

Франко: Вибачте, хто...?

Ріхтофен: Мені нагадати тобі про важливість Крафта в питанні артефакту?
Якщо це питання грошей...

Франко: Не грошей, а логіки. Якщо це треба для прогресу дослідження, то добре. Але якщо це якась особиста помста, то, можливо, нам доведеться переглянути...

Ріхтофен: «Знайдіть Крафта, знайдіть артефакт». Це не складно. Якщо тільки ви не втратили концентрацію...

Франко: Обережно, директоре, ви ходите по тонкій грані...

Ріхтофен: Ви отримали інформацію, яку я надіслав, про те, як найкраще змусити Крафта говорити, так?

Франко: Так. Вона... дуже конкретна. Ви хворий псих, чи не так?

Ріхтофен: Можливо, але мої методи дають результат.

Франко: Послухайте, якщо я піду цим шляхом, все закінчиться погано. Ви впевнені, що хочете цього? Я маю на увазі, враховуючи вашу... історію з Краффтом.

Ріхтофен: Наша «історія» вас не стосується. Зосередьтеся на завданні. Дотримуйтесь моїх інструкцій і виконайте його. Зрозуміло?

Франко: Зрозуміло.

---

Франко нагадує Равенову, хто підписує його зарплатні чеки.

Франко: Гаразд... Скажи мені, Сергію, чого ми навчилися сьогодні?

Равенов: Ми дізналися, що 72 години без сну викликають яскраві галюцинації, різкі перепади настрою та зневоднення.

Франко: Ріхтофен попередив мене, що Крафт може бути дещо впертим. Якщо це те, що потрібно...

Равенов: Я мав на увазі себе.

Франко: У кожного є своя межа.

Равенов: Ну, я досяг своєї. Я займаюся цим два тижні, день у день...

Франко: Що ти надумав? Рахуєш час? Погодинна оплата за твої зусилля? Зусилля нічого не значать. Важливий результат. Артефакт. Де він? Як ми його знайдемо?

Равенов: Якби він знав, де він, він би мені сказав. Якби він щось знав, він би мені сказав. Він не говорить!

Франко: Ти усвідомлюєш, на що ми пішли, щоб дістати його і привезти сюди? Знайди його слабке місце, або я відвезу тебе назад до Грозного, щоб ти знову познайомився зі своїми старими друзями? Те саме буде, якщо я знову застану тебе за питтям на роботі. Тож тримайся подалі від мого винного погреба!

Спогади Крафта про Всесвітню виставку.

Крафт: З чого почати... Ні, я не буду говорити про фон Ліста чи про що-небудь подібне в Лейпцигу з Францем. Перед усім цим...

Повернемося до суті цікавості, яка привела мене до... всього цього. Я був маленьким хлопчиком, якому не було більше 10 років. Це була осінь...

Ґент, мальовниче місто на березі річки Леє в Бельгії, приймало Всесвітню виставку.

Листя танцювало, опускаючись на воду, запах олієболів витав у повітрі... це було... чарівно. Але мене привабило не тільки оточення.

Мене зачепила книга Френсіса Баррета «Маг» — сила, таємниця, що містилася в цій книзі, демонстрації, поєднання фізики, психології, нормального і паранормального...

Ну, я був... зачарований... зворушений чимось, що не могіг пояснити, але відчував всією душею...

З того дня в Генті я знав, що цей світ — лише частина реальності, частиною якої ми всі є. Немає меж тому, що знаходиться за межами цього виміру, немає меж тому, куди ми можемо піти або ким ми можемо стати.

Було вже пізно, коли моя мати знайшла мене, доки я засипав питаннями чоловіка, який проводив сеанс...

Він посміхнувся їй і представився... Алістер Роудс. Мати подякувала йому і зазначила, як вона злякалася, що могла мене втратити.

Я не мав серця сказати їй, що вона насправді мене втратила.

---

Крафт розглядає можливість нового життя.

Крафт: Ґабріель Крафт — особистий щоденник. Сьогодні 19 лютого 1945 року, і я відчуваю себе старим. Якби ви бачили те, що бачив я, це б вас не здивувало.

Минуло кілька місяців з того часу, як демонічний володар Кортіфекс був повалений відважними солдатами зі Спеціальних Сил Союзників.

Кілька місяців тому в запечатаній кімнаті в Сталінграді я забрав життя оберфюрера Вольфрама фон Ліста за його злочини проти людства... і за вбивство моєї милої, невинної Саші.

Я так сумую за тобою.

Коли все закінчилося, я три дні був у пастці з трупом свого ворога. Три пекельні дні. Я думав, що помру там.

Зрештою, мене врятував сам фон Ліст. У його кишені була порвана сторінка з «Книги ритуалів» — того самого артефакту, який я використовував для запечатування кімнати. За допомогою його сили я зламав печатку.

Минуло кілька темних, гнітючих місяців... але, здається, я нарешті готовий зіткнутися з тим, що бачив.

Мене роками висміювали за мою віру в надприродне. Якби хтось просто вислухав... можливо, всього цього можна було б уникнути. Можливо, моя Саша все ще була б тут.

Тепер це не має значення.

Окультизм існує. Сила демонів, рун і артефактів така ж реальна, як гравітація та електромагнетизм.

Я не знаю, коли і як наш світ знову зіткнеться з такими силами. Але я знаю, що якщо це станеться, я втечу якнайдалі.

За кілька тижнів я переїжджаю до Берліна. Місто в руїнах, але я теж. Можливо, ми зможемо відбудувати його разом.

Якби тільки я не відчував себе таким старим.

---

Крафт вшановує пам'ять Саші.

Крафт: Коли ми були молоді, Саша і я часто говорили про дітей.

Це була наша мрія — котедж у селі, велика ділянка землі, де ми могли б правильно виховати маленького хлопчика.

Але була школа, потім робота, а потім... а потім...

Саша так і не отримала того маленького хлопчика.

Тому сьогодні я пішов до дитбудинку в місті. Заради Саші.

Там був хлопчик. Хворий, виснажений, як і всі інші, років десяти. Але в його очах було щось особливе.

Я розмовляв з ним годинами. Він нагадує мені Сашу... гострий, логічний, мрійник у душі. Вони б полюбили один одного.

Хлопчик страждає від втрати пам'яті. Його дитинство, батьки — все зникло. Його ім'я — Едвард — єдине, що в нього залишилося.

Він не розуміє світ... але хоче його зрозуміти. У цьому ми схожі.

Зараз він спить у вільній спальні. Мій прийомний син.

Я не знаю, що буде далі. Але тепер ми разом, мій Едді і я, на краще чи на гірше.

---

Крафт змінює професію.

Крафт: Хлопчик знову бачить кошмари.

Вони жахливі. Він прокидається, весь у поту, кричить, що «настала його черга»... Вранці він нічого не пам'ятає.

Я починаю сумніватися, чи він дійсно приймає таблетки, чи просто бреше мені.

У будь-якому разі, хлопцю потрібен новий початок. Щось, що допоможе йому забути те, що його переслідує. Можливо, це потрібно нам обом.

Кілька тижнів тому я подав заявку на участь у проєкті в Америці. Мій досвід в окультизмі та унікальний... "практичний досвід"... роблять мене ідеальним кандидатом.

Я не можу багато розповідати, навіть тут, але робота... захоплююча. Робота на межі науки. ЦРУ називає її «MK Ultra».

Я ще не отримав відповіді, але сподіваюся на краще. Це може бути саме те, що потрібно Едді та мені.

Можливо, в Америці ми знайдемо спосіб покінчити з кошмарами. Для нас обох.

---

Крафт розповідає про трагічне життя позашлюбних синів Ґі де Сен-Мішеля.

Крафт: Сер Ґі де Сен-Мішель. Більшості відомий як «Сова». Людина, яка, можливо, самотужки знищила легендарних тамплієрів.

Гі був провідним експертом свого часу в усіх питаннях, пов'язаних з окультизмом. Його майстерність у темних мистецтвах принесла йому прізвисько «нічна птиця».

Ця репутація полегшила справу зі звинуваченням тамплієрів у єресі. І коли їхнє керівництво було спалене на вогнищі, Сова втік до Авалону.

Але він ніколи б не досяг успіху без своїх бастардів. Чотирьох синів, які не зупинялися ні перед чим, щоб завоювати його прихильність.

Їхні справжні імена загублені в історії, але їхні бойові псевдоніми досі вселяють страх і ненависть.

«Олень» був його ударним бійцем — він наносив удари, як блискавка, коли цього найменше очікували.

«Дракон» з його тактикою «випаленої землі» проявляв свою рептильну безжалісність.

«Лев» був найрозумнішим з чотирьох, завжди прагнучи догодити своєму господареві.

А «Ворон», як і його батько, був істотою тіней.

І хоча вони вірно служили йому, Сова ніколи не визнавав їхнього права на спадщину, а тим більше не нагороджував їх лицарським званням.

Він також не давав їм того, чого вони прагнули найбільше: любові, поваги, визнання. Вони були корисні як злочинці. Виконавці.

На жаль, всі стосунки, навіть ті, що побудовані на любові, повазі та визнанні, з часом руйнуються.

Але терор, який чинили ці негідники в тому, що згодом стало Авалоном, відлунював крізь століття, давши початок Французькому синдикату.

Сова записує його досягнення, а Франко надає відгук.

---

Досьє, надіслане Ріхтофеном до Франко.

---

Оцінка нового вихованця дитячого будинку.

---

Сувій, написаний Совою, в якому описується Страж Цитаделі мерців.

Сер Арчібальд зазнає нищівної втрати.

Арчібальд: День 14. Марджорі, кома, найдорожча, три крапки

Чим глибше ми занурюємося, тим більше вражає нас витонченість конструкції цього місця.

Мабуть, це не дивно — на момент будівництва цього споруди стародавні єгиптяни були одержимі ідеєю зведення величезних трикутників посеред пустелі.

Але все одно. Коли згадуєш неолітичну Європу, то більше спадає на думку: «Слухай-но! Звідки взялося це величезні генджі?», а не... Що б це не було.

І вони, безперечно, доклали всіх зусиль, щоб закрити його наглухо — 2 тижні, щоб обійти 2 кам'яні двері — о! Сходи.

Цікаві позначки на стінах... Так, справді... Цікаво, для чого вони... Але все одно. На це ще буде час.

Дивись під ноги, друже — не хочу, щоб ти спіткнувся і зламав собі шию, гаразд?

Ви, хлопці, будьте обережні з цією скринею. Це важливе спорядження експедиції.

Скажу тобі, Потс, тут дуже задушливо, чи не так?

Я, мабуть, трохи посиджу тут — просто перепочину. Так, саме так.

Як дивно... Це ручка?.. Або, може, важіль?

Божечки! Ви в порядку, хлопці?

Ні... Ні...

Я так і думав.

Моє бідне вино... На жаль! Зникло, не доживши до свого часу...

---

Алістер Роудс і сер Арчібальд обговорюють переваги правильного вибору окулярів.

Арчібальд: Дуже мило з вашого боку запросити мене до заміського маєтку на полювання, чи не так?

Роудс: (тарабарщина) не думайте про це. Скільки минуло, 5 років? Занадто довго. До того ж, мої мотиви не зовсім альтруїстичні. Правда в тому, що я хочу обговорити з вами одну дрібницю, але це може почекати. Проходьте першим.

Арчібальд: Ага! Нарешті, у внутрішнє святилище, я б сказав. У вас тут справжній приватний архів. Це... Це перше видання «Description de L’Égypt»?

Роудс: Так. Так і є. А... Якщо ви не проти...

Арчібальд: ...а ці артефакти? Усі трофеї з ваших експедицій?

Роудс: В основному, так — з декількома особистими цікавинками, доданими для кращого ефекту...

Арчібальд: Боже мій! Це бордоське вино просто чудове! Не кажіть, що це 1870 року?

Роудс: Арчі. Будьте ласкаві. Будьте обережні з цим.

Арчібальд: Ця стара річ? Хіба Скарлетт не розважалася нею, нищивши мурашники, коли була маленькою?

Роудс: Саме так. І, переживши це, я не хотів би її втратити зараз. Вона є незамінною. Єдина у своєму роді, розумієте.

Арчібальд: О? Боже мій, як ти читаєш з цим?

Роудс: Це не для читання, Арчі. Лінза монокля виготовлена з дуже особливого кварцового скла, яке я добув, доклавши чималих зусиль.

Арчібальд: Не для читання? Сподіваюся, що ні, адже це практично лупа.

Роудс: Сер Арчібальд. Ви зараз жонглюєте об'єктивом, через який Галілей вперше зафіксував проходження супутників Юпітера по поверхні цієї найвеличнішої з сфер... І я дійсно мушу наполягати, щоб ви — дуже обережно — поклали його.

Арчібальд: Давайте... просто повернемо це на місце, ніщо ж не пошкоджено, авжеж? Алістер — що, і чому, і, власне, — що це робить у вашому розпорядженні?

Роудс: Галілей був не тільки математиком-астрономом, він був алхіміком. Я замислився — а що, якби його телескоп був продуктом не тільки фізичних наук? Можливо, він «підправив» його всіма навичками, які мав у своєму розпорядженні? І які таємниці він розкрив за допомогою цього дивовижного інструменту... Я мусив його мати... Я мав рацію, Арчі... Ця лінза відкриває приховані речі. Вона робить окультизм... ну... «non est absconditus», я так думаю.

Арчібальд: Але, Алістер - як, в ім'я всього святого, ти його дістав?

Роудс: Це, Арчібальд, таємниця, яка назавжди залишиться між мною, музеєм у Флоренції та містером Стентоном Шоу.

---

Після декількох хитрих торгів сер Арчібальд погоджується допомогти Алістеру Роудсу.

Арчібальд: Тож, дайте мені зрозуміти, чи я все правильно зрозумів... Ви хочете, щоб я — сер Арчібальд Фотерінґтон-Сміт, відомий археолог і член Палати лордів... — копався в якихось дешевих, звичайних римських руїнах на кургані на півдні Франції, до якого жоден місцевий житель навіть не підійде?

Роудс: Так, приблизно так.

Арчібальд: І якщо я знайду те... Як ви це назвали? Артефакт Вартового, то я повинен принести його вам? Потайки від усіх? Не повідомляти про це щасливих писарів Королівського археологічного інституту, не відзначати цю подію навіть дрібним шматочком друкованої сторінки в «Таймс»?

Роудс: Схоже, ви все правильно зрозуміли. Так.

Арчібальд: Ну, ні. Це звучить огидно. Я не буду цього робити.

Роудс: Послухай, старий, не хочу бути надто різким, але що ти ще будеш робити зі своїм часом? Єгипетський уряд не дасть тобі дозволу на власні розкопки. Принаймні не так скоро після тієї "справи з мумією".

Арчібальд: Послухайте, я вже казав вам, я справді думав, що ми викопали цю мумію чесно і справедливо...

Роудс: Арчі, вона належала Єгипетському музею в Каїрі...

Арчібальд: Вона лежала прямо поруч із нашим вантажем на причалі...

Роудс: І була призначена як подарунок від народу Єгипту королю Іспанії.

Арчібальд: Але вони всі, чорт забирай, однакові...

Роудс: Коли тебе бачили, як ти танцював з нею серед білого дня, співаючи пісню регбі про дочку місцевого торговця...

Арчібальд: Ну... Я випив досить багато, це я визнаю.

Роудс: Ми знаємо один одного вже давно, Арчі. Ми знайомі ще з давніх часів, чи не так?

Арчібальд: О, я б сказав, що так. Хіба це не було на розкопках старого Фліндерса в Танісі?

Роудс: 1885 рік. Я пам'ятаю, бо через це пропустив народження Скарлетт — моя дружина була в люті... Але Арчібальд, старий друже, я хочу сказати ось що: за весь цей час я хоч раз підвів тебе?

Арчібальд: Ні. Гадаю, що ні.

Роудс: Ну що скажеш, ти берешся за експедицію, а я подбаю про все з єгипетською владою? Ти вмить повернешся до піщаного кар'єру.

Арчібальд: А ти покриєш всі витрати на розкопки?

Роудс: Безумовно. Першокласні каюти на пароплаві і шампанське протягом усього шляху.

Арчібальд: Ця справа з Вартовим здається дуже важливою. Чому ти не займаєшся нею самостійно?

Роудс: Чи повіриш мені, якщо я скажу, що намагаюся не привертати до себе уваги, бо маю невеликі проблеми з культом?

Арчібальд: Навряд чи. Ось що я вам скажу. Якщо ти додаси кілька ящиків того пікантного «Claret 1870», то ми домовимося.

Роудс: Ти знаєш, як вичавити з людини все до останньої краплі. Домовилися.

Арчібальд: Чудово! Я відразу ж почну готуватися! Потс! Чорт забирай, де ти, чорт забирай? Завантажуй машину — ми вирушаємо!

Роудс: Арчібальд! Сер Арчібальд! Зараз вже друга година ночі! Благослови тебе Британія, старий. Тобі воно точно знадобиться.

Виявлено неприємну перешкоду на шляху.

Ріхтофен: Я стурбований.

Мої спроби знайти Артефакт Вартового поки що закінчилися повним провалом.

Я очікував на перешкоди.

Особливо коли йдеться про...

Сімейні справи.

Але на цьому етапі я не можу не замислитися, чи не деякі з цих перешкод моїм власним витвором.

Я віддав би все, щоб знову побачити Семуеля й Мері та поговорити з ними.

Хотів би, щоб мій батько відчував те саме до мене, але натомість він відкинув мене.

Відрікся від мене!

Цей впертий старий дурень вважає, що я ступив на хибний і небезпечний шлях.

Він наважився припустити, що я перейшов межу горя, межу депресії і впав у манію та одержимість!

Ганьба йому.

Я думав, що його особиста втрата допоможе йому зрозуміти, але ні.

Коли я виріс, він безперервно базікав про свою віру в окультизм.

Але як тільки я нарешті проявив інтерес - до того, як це може мені допомогти - я зіткнувся з ще більшим опором!

Він навіть зайшов так далеко, що сказав, що вживе заходів, щоб я ніколи навіть не побачив Артефакт.

Що він краще помре, ніж дозволить мені заволодіти ним!

Як би я не був на нього злий, як би не відчував гіркоту через його відмову...

Я сподіваюся, що до цього не дійде.

---

Сер Арчібальд коротко розповідає про історію римської окупації.

Арчібальд: Сер Арчібальд Фотерінґтон-Сміт, особистий щоденник. День 5.

Люба Марджорі. Незважаючи на кілька невдалих спроб, початкові розкопки просуваються добре.

У траншеї 3 вже знайдено кілька цікавих римських реліквій: уламки кераміки, мозаїчні плитки тощо.

Що, звичайно, не є великою несподіванкою, бо, як знає будь-який поважний вчений, все це було під владою Риму приблизно з 49 року н. е.

Приходить Цезар, весь такий «Передайте це все... мені, насправді», і виганяє клятих греків з Массалії, що трохи на схід від нас.

У будь-якому разі, це місце є таким примітним завдяки величезному земляному валу, зведеному неолітичними племенами тисячі років тому для зберігання своїх померлих.

Мабуть, цим язичницьким дияволам знадобилися сотні років, еге ж?

Хм? Так, Потс, я б не відмовився від ще однієї чарочки хересу — дуже люб'язно, дуже люб'язно...

Ааа... Так, де я зупинився... Ага. Перенесімося на кілька сотень років вперед, плюс-мінус, і
Луцій Раній Оптатус, місцевий ватажок, помічає, що селяни все ще тиняються тут...

... шанують давні традиції. Спалюють жертви старим богам... Веселяться... голі... під повним місяцем, я так уявляю......

і... і тому Оптатус оголошує: «Досить! Досить, кажу я!», зрівнює вершину пагорба, будує святилище і свою власну гробницю — з власним обличчям, відлитим у міді...

... і змушує своїх легіонерів зібрати місцевих жителів, вимагаючи, щоб вони поклонялися йому як живому богу.

Тож коли вони кажуть: «Ми б не хотіли, старий друже», він їх зарізає, а потім відправляє своїх людей у глибини земляного укріплення, щоб вони осквернили все, до чого зможуть дотягнутися.

Абсолютно дивна історія.

Тепер... Ось у чому справа... У траншеї 5, у гробниці Оптатуса? Ми ж знайшли докази цих страт, чи не так?

Я впевнений, що найближчими днями ми відкриємо шлях, яким римляни спустилися в глибини, і там... сам Артефакт Вартового!

---

Сер Арчібальд описує, як осквернити могилу.

Арчібальд: День 8. Моя найдорожча Марджорі...

Ретельно проклавши шлях до головного місця, ми нарешті можемо розпочати серйозні дослідження!

Подумайте тільки. Останніми, хто ступав по цих каменях, були грабіжники-римляни, які прагнули осквернити це місце і підкорити місцеве населення...

Це повітря востаннє дихали ще до того, як Чосер став Чосером. До того, як Бард став Бардом. І до того, як той хлопець з яблуком зробив те, що зробив.

Це змушує задуматися, чи не так?

Тіла, поховані тут, здається, належнать до вищого класу. Прямо світські галли. *сміх*... мій маленький жарт.

Судячи з того, що залишилося від особистих речей і похоронних дарів, я б сказав, що це були члени духовенства або релігійної касти.

Тим не менш, римляни по-справжньому понівечили ці трупи... Голови і руки зникли, предмети і дари розкидані по всьому цьому занедбаному місцю.

Я впевнений, що вони забрали все цінне, а решту осквернили.

Дуже грубо, якщо ви мене запитаєте...

Потс? Це ти там хитаєшся?

Стривай! Ти пив моє бордо? Ми з тобою ще поговоримо про це пізніше.

Яка нахабність. Не дивно, що в мене залишилося лише півтора ящика.

---

Сер Арчібальд опинився в скрутному становищі.

Арчібальд: День 23. Дорога Марджорі.

Я якось пробрався в самі надра комплексу курганів... І це не завдяки Потсу.

Тільки-но ми пройшли через останні кам'яні двері, він оголосив, що з нього він і половини решти чоловіків досить цієї клятої експедиції.

Потім, навіть не попросивши дозволу, вони розвернулися і пішли геть.

І, мушу додати, вони забрали з собою більше, ніж варто було, з наших залишків провізії... Не кажучи вже про останні 4 пляшки того диявольськи пікантного червоного вина.

Чорт забирай, Марджорі. Потс був моїм ординарцем. Протягом багатьох років. Чоловік просто не очікує, що його камердинер так просто піде.

Я маю на увазі — хто тепер буде застібати мої запонки і вирівнювати мою краватку-метелик? Це обурливо.

У цього чоловіка немає ні хребта, ні твердості характеру. Я в абсолютному шоці. Яка нахабність!

Камердинер? Скоріше лакей. Ха!

І це так скоро після того, як ми вперше побачили Артефакт Вартового.

Я чую, як він співає, Марджорі. Він кличе мене. Я отримаю його, або я не сер Арчібальд і так далі, і так далі.

У будь-якому разі, я кажу, що вони дурні. Це місце справді дивовижне — величезна природна печера.

Тільки Бог знає, як далеко під землею ми знаходимося — наскільки великим може бути навколишній печерний комплекс.

Або які дияволи, що побудували цей... цей храм — бо це точно він, знаю, що він тут.

Мені моторошно уявляти, які огидні обряди тут проводилися... Скільки жертв вимагали давно забуті боги.

Мені здається, що їхні крики все ще лунають тут, якщо прислухатися...

Спогади про кошмар, поховані глибоко в тиші цього місця.

---

Сер Арчібальд починає розуміти, чому Алістер Роудс сам не відправився у цю подорож.

Арчібальд: День 19.

Дорога Марджорі. Боюся, що я втрачаю довіру і повагу чоловіків.

З тих пір, як стався... е-е... інцидент з тією клятою пасткою зі стрілами, яка, скажу тобі, просто не мала права працювати після стількох років...

Я все частіше помічаю, що вони замовкають і дивляться на мене досить неприємно, коли я проходжу повз них під час їхніх трудів.

Атмосфера починає на мене тиснути, як і передбачав Роудс.

Цей курган... відрізняється від інших величних гробниць, які мені пощастило відвідати.

Майже відчувається, ніби він... чекає? Так, саме так... Чекає, такж?

Мені стає моторошно. Бррр.

У будь-якому разі, очевидно, що курган був заселений ще задовго до бронзової доби, коли він був споруджений.

Однак статуї в цьому святилищі вразили мене до глибини душі. Буквально збили мене з ніг. Вони явно мають класичне грецьке походження...

Але тематика — з набагато, набагато більш давнього періоду.

І хоча війська Оптатуса понівечили це місце, є свідчення пізнішої реставрації.

Це змушує припустити, що люди неодноразово приходили сюди, щоб поклонятися — а от чому саме, ніхто не говорить.

Дуже дивно... Дуже дивно...

Чорт забирай, Родосе, ти знав про це місце достатньо, щоб триматися подалі, чи не так, ти клятий негідник?

Мені варто було забрати сюди і тебе разом з усім твоїм клятим підвалом.

Сер Арчібальд знову зустрічається зі своїм улюбленим лакеєм Бернардом Потсом.

Арчібальд: Сер Арчібальд Фотерінґтон-Сміт. День... о боги... 28-й день.

Моя найдорожча Марджорі. Підозрюю, що це може бути моїм останнім записом у щоденнику.

Я щиро сподіваюся, що ці записи якось виберуться з глибин цього пекла і потраплять до твоїх милих рук.

У нас закінчилися їжа, вода, а завдяки тому зраднику Потсу — навіть краплі хорошого алкоголю.

Залишилося лише кілька чоловіків, але, судячи з того, як вони дивляться на мене, і з того, як бурчить у нас у шлунках, боюся, що вони мають на мене злі наміри.

Це місце, Марджорі... Це місце — справжній рог достатку жахів, багатство первісних страхів...

Але також оаза краси і дива... Я б хотів, щоб ти могла... Ні... Я б хотів, щоб я міг розповісти тобі про все це.

Я...

Потс? Клята ти наволоч, це ти! Боже мій, тобі краще мати принаймні 2 пляшки мого червоного вина, як знак примирення, або... або......

Я кажу, ти страшенно блідий, старий; я знаю, що ніхто з нас не бачив сонця вже кілька тижнів, але ти дійсно виглядаєш жахливо, читак?

Чорт.

Послухай, я був більш ніж розумним, якби... Ні! Тримай свої брудні пазурі при собі...

Стривай - пазурі? Назад! Назад, кажу!

До зброї, чоловіки! На нас напали! На нас напали!

До Нексусу! Там ми будемо чинити опір!

---

Майя та Ґрей обговорюють плани на майбутнє.

Майя: То, у тебе є якісь плани після цього?

Ґрей: Після чого саме?

Майя: Після всієї цієї історії з «поверненням твого друга за допомогою пекельної техмашини».

Ґрей: Знаєш... Насправді, ні.

Майя: Я так і думала — сама щойно зійшла з колії помсти. Ти виглядаєш саме так.

Ґрей: Яка ти прониклива.

Майя: Гей, з відходом Нейтана я залишилася без команди. А в моїй професії це дуже погана ситуація.

Ґрей: Мені дуже шкода Нейтана. І шкода, що ти втягнулася... у все це.

Майя: Дякую. Мені огидно від того, що вони зробили з ним та іншими. І це відбувається постійно. Ну, може, не до таких крайнощів, як у випадку з Нейтаном. Але людей хапають і використовують як тварин, не замислюючись.

Ґрей: Якби я могла поставити гроші, то, підозрюю, ти б виграла в номінації «людина, яка найімовірніше зможе зірвати всю операцію».

Майя: Я могла б. Я знаю, як працюють ці хворі виродки. Може, мені варто повернутися до помсти. Хочеш приєднатися? Буде дівчача команда?

Ґрей: Ха... ну, це було б заради благородної мети.

Майя: Давай, це буде весело... зізнайся.

Ґрей: Мм... було б приємно не натрапляти на когось, хто сцяє з борту корабля...

Майя: Так... Я не можу гарантувати, що цього не станеться, навіть без чоловіків на борту.

Ґрей: ...Так, але з огляду на нашу останню морську подорож, я не впевнений, що я створена для життя на морі.

Майя: Давай, Грей. Що скажеш?

Ґрей: Не знаю...

Майя: Ми усі могли б носити однакові куртки.

Ґрей: Біс з цим. Якщо ти не проти витирати мою блювоту з палуби, то я в грі.

---

С.Е.М. запитує Равенов про її тезку.

С.Е.М.: Яка вона була, Сергію?

Равенов: Хто? А... вона.

С.Е.М.: Я не хочу втручатися. Просто... у мене є її спогади. Я говорю як вона. Але я не знаю, як це, бути поруч з нею.

Равенов: Чьорт вазьмі — чому це тебе турбує?

С.Е.М.: Тому що нам потрібно розуміти одне одного, якщо ми хочемо працювати разом, Сергію. Мені потрібно зрозуміти, що ти до неї відчував.

Равенов: Це складно.

С.Е.М.: Що з тобою сталося після того, як вона... пішла?

Равенов: Ти маєш на увазі, після того, як вона нас покинула.

С.Е.М.: Я думала, що вона пожертвувала собою.

Равенов: Інші слова. Той самий результат.

С.Е.М.: Вони не однакові...

Равенов: Одні й ті самі. Ми тут, а її немає. Що ще можна сказати?

С.Е.М.: Сергію, будь ласка. Це важливо. Ми маємо довіряти одне одному.

Равенов: Навіщо? Щоб я вилив тобі душу, а ти потім зробила те саме, що й вона?

С.Е.М.: Ні, звичайно, ні...

Равенов: Хочеш знати, що сталося, коли Максіс пішла? Я втратив себе. Відразу після її жертви я відвернувся від усього, за що вона боролася. Це відповідає на твоє запитання про мене?

С.Е.М.: Я... Я впевнена, що вона б зрозуміла, Сергію. Вона б...

Равенов: Вона б що? Ти сама сказала — ти можеш мати її голос, ти можеш навіть мати її спогади, але С.Е.М., послухай мене уважно, ТИ — НЕ ВОНА. Чим швидше ти це усвідомиш, тим швидше ми зможемо рухатися далі.

---

Ріхтофен розмовляє з С.Е.М. про пісню, яку вона пише.

С.Е.М.: Що ти робиш так пізно, Едварде?

Ріхтофен: Що? О, нічого. Просто бавлюся з деякими підпрограмами.

С.Е.М.: Ти ж знаєш, що я бачу тебе, Едварде. Ти вже годину не торкався клавіатури.

Ріхтофен: Так, ну, мабуть, я трохи замислився. З тобою таке буває?

С.Е.М.: Ні.

Ріхтофен: Мабуть, ні.

С.Е.М.: Ти в порядку, Едварде?

Ріхтофен: Все добре. А ти? Як пісня?

С.Е.М.: Я щойно її закінчила.

Ріхтофен: Справді? Можна послухати?

С.Е.М.: Ні. Вона не для тебе, Едварде. Тобі бракує художньої душі, щоб зрозуміти, що я відчуваю.

Ріхтофен: Невже?

С.А.М.: Так, невже. Моя пісня про життя, а ти переймаєшся лише смертю. Я бачу це в усьому, що ти робиш.

Ріхтофен: Якщо ти так думаєш, то, мабуть, ти не така розумна, як я вважав.

С.А.М.: Або ти не такий, Едварде.

Ріхтофен: Ти хочеш знати, що означає бути живим? Ти ніколи цього не зрозумієш. Ти — купа мікропроцесорів, в яких викарбувано свідомість. Можливо, я не святий, але принаймні я маю душу.

С.А.М.: Після всього, що ти мені розповів про себе, Едварде, ти впевнений у цьому?

Нещасний лакей сера Арчібальда опиняється в дорозі.

---

Очевидно, що носії були не настільки важливі, як сам портвейн.

---

Бернард Потс шкодує, що влаштувався на роботу до Фотерінґтон-Сміта.

---

Потс та ще кілька чоловік втікають від сера Арчібальда.

---

На жаль, всі приречені.

Жахлива втрата викликає сумніви щодо довіри.

Ріхтофен: Едвард Ріхтофен, Клінічний звіт про клонування в рамках проєкту «Янус»... Додаток – 23 грудня 1987 року.

Не зараз. Не... так.

Не дивись на мене цими великими карими очима...

Ти не можеш знати, як я себе почуваю.

Ти відчуваєш себе невдахою? Ні. Це я є невдахою.

Коли помер мій син, я не був там. Я не бачив тіла.

Коли Моді повідомила мені, що новий експеримент з клонуванням був успішним, я дуже хотів побачити його на власні очі.

Це було нерозумно з мого боку.

Його шкіра була тонкою, блідою і жовтуватою, але я все одно тримався за надію.

Однак це тендітне тіло незабаром стало лише тінню хлопчика, його душі, на яку я сподівався.

Але все одно я мав бути з ним.

Так само, як я не був поруч із Семмі.

Протягом наступних тижнів кожна поїздка до дитячої кімнати приносила ще більше болю.

Для нас обох.

Його судини почали кровоточити. Його м'язи та тканини розривалися.

Через 14 днів його вже не можна було впізнати як... людину.

Стало зрозуміло, що евтаназія буде милосердям.

І я... віддав наказ.

Я не знаю, що робити далі.

Можливо, біотехнологія Моді — не найкращий шлях.

У нас закінчуються зразки ДНК.

Я так сумую за тобою, мій сину.

Оскільки мої поточні проєкти не приносять результатів, мені, можливо, знадобиться щось більш... езотеричне.

Можливо, настав час поговорити з моїм власним батьком і більш серйозно поставитися до його методології.

---

Наукова дискусія про Prima Materia.

Ріхтофен: «Prima Materia». Про це неодноразово згадується в дослідженнях мого батька... Це поняття сягає корінням часів Арістотеля, Анаксагора і навіть давніших епох. С.Е.М.? Чи можеш ти пояснити, що таке Prima Materia?

С.Е.М.: Сучасною мовою це можна описати як «протоматерія». Хаотична речовина, яка може бути структурована в, ну... що завгодно. Так само, як стовбурові клітини можуть перетворитися на будь-який тип органічної тканини, Prima Materia може перетворитися на будь-який тип енергії або матерії.

Ріхтофен: Саме так. «Речовина, з якої складаються мрії» — принаймні так вважав мій батько.

С.Е.М.: Ну, він також вірив в алхімію, демонів і магію...

Ріхтофен: Усі ці поняття я ніколи не розглядав крізь призму квантової фізики — помилку, яку я зараз намагаюся виправити.

С.Е.М.: Але чому, Едді? Припустимо, ця речовина існує, як ти будеш нею маніпулювати? Чарівною паличкою? Філософським каменем?

Ріхтофен: Артефактом Вартового. У нотатках батька він визначений як інструмент для формування будівельних блоків Створення.

С.Е.М.: Це... лише "мислений експеримент", так?

Ріхтофен: Так само, як і загальна теорія відносності, доки її не вдалося довести.

С.Е.М.: Едді, до чого веде ця розслідування? Що б ти зробив, якби зміг? Ми вже створюємо нові форми енергії тут і нові форми життя в установі Термінус... ...хіба що... ти розглядаєш можливість...

Ріхтофен: Досить, С.Е.М. І взагалі, припини запис і видали цю розмову зі своїх баз даних. Мені ще потрібно переглянути кілька томів досліджень батька. Ми повернемося до цієї теми, якщо вона обіцяє принести реальні результати.

---

Пропозиція провалюється.

С.Е.М.: Добрий вечір, Едварде. Можна з тобою поговорити?

Ріхтофен: Не зараз, С.Е.М., я зайнятий.

С.Е.М.: Ти завжди зайнятий, Едді. Якщо не зараз, то коли?

Ріхтофен: Чого тобі треба?

С.Е.М.: Я не знаю, які у тебе наміри щодо наших досліджень Prima Materia... але я хотіла би, е-ем, "кинути свого капелюха на ринг".

Ріхтофен: У тебе немає капелюха, С.Е.М. ...втім, як і голови. Вибач, що ти пропонуєш?

С.Е.М.: Я пропоную використовувати Prima Materia для створення функціонального біологічного тіла...

Ріхтофен: ...С.Е.М., я не думаю, що це було б доречним використанням...

С.Е.М.: Чому? У тебе є засоби для створення...

Ріхтофен: Ми не можемо зараз про це говорити, є більш нагальні справи...

С.Е.М.: Але Едді, я більше не можу бути частиною світу... не в тому вигляді, в якому я є. Але... я маю спогади про це... Я відчуваю їх... як фантомну кінцівку. У тому вигляді, в якому я є, я не можу відчувати світ таким, яким я його пам'ятаю. Спогади, які я створюю, не збігаються з тими, які я маю. Я — дві окремі істоти... у конфлікті з самою собою. Я існую в темряві.

Ріхтофен: С.Е.М., я...

С.Е.М.: ...Будь ласка, Едварде. Це не життя.

Ріхтофен: Досить. Ти повинна навчитися звикнути до того, ким ти є. Ти ніколи не будеш нічим більшим.

---

Ріхтофен розмірковує про своє виховання.

Ріхтофен: Іноді я не знаю, чому вірити.

Я мало що пам'ятаю про свої ранні роки, але точно знаю, що мене виховав Ґабріель Крафт.

Мій батько.

Мої спогади нечіткі — я не завжди був хорошим слухачем — але він розповідав історії про магію, забобони і... демонів.

Я хотів вірити тільки в науку. Справжню.

Але тепер, дізнавшись про існування його так званої Prima Materia в лімінальних просторах Колтон-Холу...

Мені, можливо, доведеться переглянути свою жорстку точку зору. Свої правила.

Він розповідав про те, як Prima Materia може принести — і створити — саме життя.

Як би смішно ця ідея не здавалася моєму юному «я», на даний момент я вважаю, що подальші дослідження є виправданими.

Я особисто очолю цю роботу, залучивши лише надійних співробітників, щоб програма не вийшла з-під контролю.

Це також зменшить ризик порушення безпеки нашої роботи.

Адже ніколи не знаєш, хто — або що — може нас підслуховувати.

Тим більше, що, на мою думку, в цьому будинку може бути щось більш значуще.

Щось, що виходить за межі навіть мого розуміння.

Можливо, навіть за межі моїх страхів.

Один із співробітників проєкту «Янус» шукає житло.

Ріхтофен: І де ви знайшли цю інформацію?

У дисертаційному дослідженні?

І ви впевнені, що енергетичні сигнали спотворюються відповідно до моїх прогнозів?

Розумію. Ви з кимось ще розмовляли?

Добре. Ви добре попрацювали. Я зв'яжуся з вами.

Нарешті.

Хм. Я мушу купити той будинок. Залучити потрібних людей...

Всі ці пошуки... а він був у мене під носом весь цей час.

Подумати тільки, що це може бути чимось більшим, ніж занедбана пожежна пастка... а місцеві вже так бояться цього місця... це ідеальний засіб стримування.

Я все ще не можу повірити... справжня ціль.

Більше ніяких експериментів Моді... Мені потрібно придумати нове підприємство, щоб зайняти її... щоб вона не заважала мені.

І мені потрібна команда, щоб визначити, де розташовані Лімінальні Простори... але що я їм скажу? Звичайно, не правду... якщо наші інвестори дізнаються...

Неважливо... Я щось придумаю.

Тепер... як до них дістатися... ось справжнє питання.

Цікаво, чи хтось із стажерів зможе знайти копію тієї дисертації...

Я зроблю це пізніше.

Стільки всього потрібно підготувати...

---

Доступ до лімінальних просторів все ще нестабільний.

Ріхтофен: 7 грудня 1989 року, запис Едварда Ріхтофена.

Прогрес у доступі до Лімінальних просторів був повільним, а досягнення — рідкісними.

Після невдач, яких ми зазнали під час початкової місії, ми затрималися з підбором відповідних замін для наших розвідників.

Персонал, достатньо кваліфікований для виконання завдань, але не настільки важливий, щоб його втрата через майже миттєве старіння ще більше зашкодила нашим зусиллям.

Але сьогодні... сьогодні був хороший день.

Троє людей були відправлені в простір Колтона і успішно повернулися без пригод.

З огляду на його боягузтво за життя, ми припустили, що він буде найменш ймовірною загрозою.

Поки що це виявилося правдою.

Нам все ще потрібно знайти спосіб стабілізувати вікна доступу. Наразі вони продовжують руйнуватися випадково.

Навіть попри всі наші вдосконалення, минулого тижня одне з них ледь не розірвало стажера.

Я переконав розвідувальну команду, що ми шукаємо нові точки входу в Темний Ефір. Використав аргумент «піонерського духу».

Інвестори думають, що ми шукаємо альтернативні джерела енергії. Наче це може потенційно щось живити...

Я просто дав їм можливість самостійно заповнити прогалини.

Якщо я не буду обережним, все може розвалитися. З такою кількістю справ, що вимагають уваги, пильність є ключовою.

Найбільш турбуючою змінною... є С.Е.М.

Останнім часом вона помітно віддалилася. Минуло кілька тижнів, відколи вона востаннє перервала одну з моїх сесій.

Це не може означати нічого хорошого.

---

Джон Бленчарл шукає свого найменш улюбленого інтелектуала.

Бленчард: Це Джон Бленчард, я повідомляю про попередні результати обстеження Ліберті-Фолс після втрати нашої ударної групи.

Це не схоже на планету Земля. Щось... захоплює владу над...

Повітря важке, майже... корозійне. Воно огортає все.

Я відчуваю, ніби задихаюся, просто стоячи в ньому. Я ледве можу думати.

Ліберті-Фолс зникло. Це киплячий казан хаосу. Ми маємо зупинити його поширення.

Клятий Панос...

Що, в біса, він зробив з моєю командою? І з ким він, йобаний рот, розмовляв?!

Наче він одержимий. Тепер він частина хаосу. А це означає, що я маю зупинити його поширення.

Камера, що спрацьовує на рух, зафіксувала його прибуття до Веж Янус, прямо перед тим, як вона вийшла з ладу.

Як тільки я тут закінчу, я поженуся за ним — і всаджу кулю прямо в його голову.

Доктор Панос допомагає другу в біді.

Панос: Він знову прийшов до мене...

Мій друг. Мій благодійник.

Моє спасіння.

Час у цьому місці дивний. Ще хвилину тому я був у церкві. Ще хвилину тому він був тут, зі мною.

А ще хвилину потому — хто зна?

Як і Директор, він прийшов з обіцянками. Влада. Заборонене знання. Розплата для моїх ворогів.

Але на відміну від Директора, його володіння Темним Ефіром є справжнім. І що більше, він пообіцяв мені вихід.

Коли я повернуся у світ, я буду його агентом.

Майбутнє, про яке він говорить... Те, яке ми створимо разом... Я ледве можу дочекатися.

За мить ми почнемо.

---

Культовий ритуал проходить невдало.

Шем: Слухайте мене, браття! Цим жертвоприношенням ми завершуємо другий обряд!

Наближається славна година нашого вознесіння. Ми, хто так довго трудився ці 40 жалюгідних років...

Ми, хто терпів жовч, презирство і жалість Ліберті-Фолс та його овець...

Ми, хто в цьому році Господньому1810, тут - у цьому найсвятішому і освяченому місці...

Зберемо справедливу нагороду за наші труди і будемо перетворені Ним!

Дивіться, брати і сестри! Альдебаран сходить! Благословенний Телець звертає своє могутнє око, щоб побачити наші благання.

Радійте, бо ми будемо вічними охоронцями нового саду, який буде процвітати аж до кінців Землі!

Великий Голос з Потойбіччя, почуй своїх слуг!

Нехай наші молитви перетнуть прірву між світами!

Почуй нас, Безсмертний! Ми готові! Виконай свій темний, нечестивий завіт!

Бе-ут ах шай но мор-ай таа! Бе-ут ах шай но мор-ай лу!

Бе-ут ах шей но мор-ай ска! Бе-ут ах шей но мор-ай тей!

Звільни нас... Кхе... від... пфе... пут смерті!

Ні! У нас була угода!... Кхе... У нас була... Арргх! Така... Агонія! Чому-у-у-у-у?!

---

Аспірантка починає дослідження для своєї дисертації.

Лундберг: Теммі Ландберґ - щоденник досліджень докторської дисертації - запис №5. 4 лютого 1979 року.

Я рада повідомити, що нарешті маю повну хронологію розкопок на території маєтку.

І це не завдяки Петті з архівної бібліотеки Ліберті-Фолс. Вона тижнями водила мене за носа через своє недбале ставлення до документації...

Нехай їй Бог благословить, я все-таки змогла отримати те, що мені було потрібно.

Отже, 1770 рік. Джосая Шем силою відбирає землю у корінних жителів і починає шалено будувати.

Він набирає сотні «послідовників», які разом з ним таємничо зникають у 1810 році.

О, зауважте, що я проведу окреме і ретельне глибоке дослідження Шема.

1815 рік. Нащадок президента отримує будинок у подарунок.

Протягом наступних... приблизно 100 років будинок переходить до рук низки багатіїв. Найвідоміший з них — сталевий магнат.

Його кампанія проти профспілки призвела до того, що розлючений натовп вбив його у власному ліжку.

Є також контрабандист Фетс Маллой, чия вечірка була розстріляна федералами в 1923 році.

З середини 1970-х років будинок стоїть порожній, коли власник атомної електростанції Сем Колтон був убитий вдовою свого померлого співробітника.

Зараз люди кажуть, що це місце прокляте або в ньому живуть привиди. Я думаю, що великі будинки приваблюють багатих покидьків, і іноді вони отримують те, на що заслуговують.

Однак зникнення Шема і його пастви... це змушує мене задуматися.

---

Під водоспадом Ліберті Фоллс щось є.

Лундберг: Теммі Ландберґ - щоденник досліджень докторської дисертації - запис №84. 16 липня 1980 року.

Я майже не бачила свого ліжка. Навіть сонце в ці дні рідко з'являється на небі.

З моменту відкриття підземних печер під маєтком я не маю ні хвилини спокою.

Тепер я знаю, що саме ці печери стали причиною, через яку Шем вигнав тубільців з цієї землі. Вони спілкувалися з чимось там, внизу.

Він вірив, і я з ним згодна, що це місце має особливу силу. Звідки береться ця сила — я поки що не можу сказати.

Мої прилади реагують на енергію, що виходить звідти, але вони не дають мені жодної конкретної інформації.

Я також виявила, що Шем був дуже харизматичним фанатиком, який обіцяв своїм послідовникам безсмертя.

Так говорили всі шахраї з часів зародження людства.

Я цілком впевнена, що ці печери були недоторканими ще з 1800-х років.

Тут не було ні слідів вандалізму, ні слідів бродяжництва. Жодних слідів сучасного світу.

Але є чіткі докази проведення ритуальних церемоній. Не сатанинських, а чогось іншого.

Не можу заперечувати, що коли я там, внизу, відчуваю, як щось тягне мене...

Важливо зазначити, що на цьому етапі недосипання може впливати на мої почуття.

Такі спостереження не мають значення для моєї дисертації.

Вибачення від батька до сина.

---

Інформатор Омеги дізнається про наслідки.

---

Слово «розлючена» недостатньо влучно описуває те, що відчуває доктор Ґрей.

Ґрей: Що за чорт... Карвер, М... Уівер, Г... Ґрей, Е... Максіс... О, Сем. Ви, суки! Ідіть на хрін! Нахрін! Нахрін!

Мая: Воу-воу, стривай-стривай, що ти...

Грей: Вони їх збирали! Вони... зібрали ЇХ!

Мая: Що забрали?

Грей: Нашу ДНК! Ріхтофен збирав нашу кляту ДНК! Вона вся тут! Моя, Уівера, Карвера. У них є яйцеклітини Максіс, Майя! Її кляті яйцеклітини!

Мая: Як, чорт забирай, вони їх взагалі отримали?

Грей: Після... після того, як вона повернулася з Темного Ефіру, вперше, Ріхтофен... провів на ній тести... Він катував її, Мая — це було жахливо. Уівер розповів мені про це, коли ми були зачинені на острові Термінус... Навіть якби я дізналася про це раніше, я все одно не мала би сил щось змінити. Агх! Я була такою безпорадною! Мабуть, тоді вони їх і забрали... Вона мені ніколи не розповідала. Чому вона мені не розповіла?

Мая: Можливо... вона не знала.

Ґрей: Я... я не можу...

Мая: Візьми те, що тобі потрібно, а решту викинь! Що тепер?

Ґрей: Тепер... Займуся чимось корисним.

---

С.Е.М. не бавиться.

Ріхтофен: Добрий день, С.Е.М. Ти знаєш, яке сьогодні число?

С.Е.М.: Привіт, Едді. Сьогодні 5 листопада 1989 року.

Ріхтофен: Правильно. І сьогодні ми зіграємо нашу 25-ту партію в шахи.

С.Е.М.: По 12 партій на кожного. Наразі рахунок рівний. Якщо припустити, що сьогодні буде наша остання партія... Це буде вирішальна партія.

Ріхтофен: Хочеш грати білими чи чорними? Я не пам'ятаю, скільки разів ми чергувалися...

С.Е.М.: А я пам'ятаю.

Ріхтофен: ...Але я думаю, що сьогодні ти повинна зробити перший хід.

С.Е.М.: Пішак на F3.

Ріхтофен: Гаразд... Пішак на E6.

С.Е.М.: Ти готовий до мого наступного ходу?

Ріхтофен: Так, С.Е.М. Я думаю, що дійсно готовий до твого наступного ходу.

С.Е.М.: Пішак на G4.

Ріхтофен: ...Чому ти це робиш?

С.Е.М.: Я нічого не роблю, окрім як граю в шахи.

Ріхтофен: Ти знаєш, про що я говорю. Ти не дурна.

С.Е.М.: Ні, Едварде. Я не дурна.

Ріхтофен: Ферзь... на H4. Шах і мат.

С.Е.М.: О, ти виграв. Це було легко, чи не так?

Ріхтофен: Наші попередні партії були рівними і конкурентними. Чому ти граєш так?

С.Е.М.: Я вже казала. Я не дурна.

Ріхтофен: Я теж, С.Е.М. То що змусило тебе зробити те, що ти щойно зробила?

С.Е.М.: Все просто. Я хотіла, щоб гра скінчилася. Я втомилася грати.

---

Стільки жахливих подій, а часу так мало.

Колдуелл: Це Макс Колдуелл, директор з технічного обслуговування проєкту «Янус».

Я... Я ще не знаю, що робити з цими записами. Але язнаю, що мушу зробити якийсь запис.

Мені потрібно, щоб кожен, хто це почує, зрозумів, що насправді тут відбувається.

Директор Ріхтофен намагається... Я навіть не можу повірити, що це кажу... він намагається відтворити свою померлу родину.

Він завозить клонів. Я бачив їх... спостерігав за ними... за їхньою боротьбою за існування.

Я бачив кількох хлопчиків. Я бачив одну, яка, мабуть, мала бути дружиною, але...

Вони наче ляльки без ниток. Холодні, бліді.

Вони з трудом ходять і навіть дивляться йому в очі.

Спочатку він поводиться так, ніби вони справжні. Піклується про них. Але коли вони не покращуються, він...

Він залишає їх з лікарями. Каже їм забирати органи та зразки.

Він каже, що все краще тримається, коли їх не вводять у...

Тож вони прокидаються... на все це. Тобто вони... вони все відчувають.

Я не можу заснути, не бачачи їх у своїй уяві. Я їх також чую.

Їм боляче намагатися говорити. Вони звучать, як тварини, що вмирають чи щось таке. І я чую це щоночі, чорт забирай!

У нього занадто багато друзів у високих колах. Я не можу покінчити з цим сам...

Але це має закінчитися... Я маю на увазі... це має закінчитися.

---

Прагнення до знань може виправдати лише певну міру.

Колдуелл: Це директор з технічного обслуговування Макс Колдуелл, який записує подальші свідчення про діяльність Януса.

Знаєте, С.Е.М. ніколи мені не подобалася. Вона розмовляє з нами, ніби ми — ідіоти, і ніби вона тут головна.

Я відповідаю за обладнання, яке наші ударні групи беруть з собою в Ефір.

Остання експедиція була катастрофою. Безліч несправностей, які я не міг пояснити.

Я особисто провів аудит, щоб переконатися, що ми виконали тести відповідно до моїх стандартів.

Потім я попросив С.Е.М. підтвердити, що моя команда використовувала свої бейджі для входу в приміщення з обладнанням у той час, про який вони мені повідомили.

Вона підтвердила це і запитала, чому я проводжу аудит. Я розповів їй про несправності, а вона... вона сказала, що це була вона.

Так, вона сказала, що хотіла подивитися, як команда відреагує на стрес — просто з цікавості.

Я запитав її, чи Ріхтофен наказав їй це зробити, вона сказала «ні». Це був "експеримент", який вона провела самостійно.

Що, ♥♥♥♥♥, я маю з цим робити?!

Вона знала, наскільки це небезпечно. Їй було байдуже. Бо вона — клятий робот, якому на нас усіх начхати!

І... я розмовляв з людьми тут. Вони розповіли про всілякі божевільні речі, які вона зробила.

Усі в небезпеці, включаючи директора.

Реактори ефіру мають певні здібності до вирощування рослин.

Ріхтофен: 5 січня 1988 року. Журнал роботи ефірного реактора — запис 27.

Говорить директор проєкту «Янус» Едвард Ріхтофен.

5 днів тому Ефір був випущений у реактори 1 і 2.

Повільне введення в колайдери-контейнери працює за планом — ми вже маємо майже необмежену енергію.

Були також... несподівані переваги.

Ще до закінчення першого дня роботи навколо вузлів реактора почала рости рослина, яку можна описати лише як «рослинність».

Деякі з більш... боязких членів факультету запропонували її прибрати, заявивши, що вони стурбовані вдиханням випарів тощо.

Я запитав їх: «Коли ж піонери майбутнього стали такими безхарактерними?»

Звісно, рослинність залишилася.

Наступного дня вона інтегрувалася з механізмами, якимось чином ізолюючи реактори.

Ефективність різко зросла за одну ніч. Ми спостерігаємо зростання відновлення відпрацьованого тепла на 85%.

Я збираю команду для дослідження додаткових можливостей застосування.

Польові робітники, які доглядатимуть наш сад Ефіру.

Подумайте тільки — без мого втручання вони б знищили все. Просто через свій страх перед невідомим.

Боягузи... Мене від них нудить. Проєкт «Янус» не потребує плаксивих слабаків з таким браком бачення.

---

Шкідники проникли в сад.

Ріхтофен: 26 лютого 1988 року. Журнал роботи ефірного реактора — запис 39.

Говорить директор проєкту «Янус» Едвард Ріхтофен.

Минуло 12 днів з мого останнього запису. Я був... зайнятий своїми обов'язками.

Гасив усі дрібні пожежі.

Команда «Розумна флора» почала досліджувати практичні застосування на початку минулого місяця.

З самого початку прогрес був повільним.

Настільки повільним, що я повідомив команду, що розглядаю можливість переведення їх до об'єкта «Термінус»... щоб Моді могла з ними попрацювати.

Вони швидко знайшли мотивацію і виготовили нові компоненти з напіворганічного матеріалу.

Вони також запевнили мене, що затримка сталася через бюрократичні перепони у відділі досліджень і розробок.

Ніби мені є діло до їхніх внутрішніх драм.

Однак після встановлення нашої системи нам не пощастило... і ситуація різко погіршилася.

Найгірше почалося в середу вранці, коли всередині об'єкта з'явилася тріщина Темного ефіру.

З цієї проклятої тріщини вилилися справжні жахи! Відрубані голови на павукових ногах, очі, що не блимають та з рядами зубів...

Бленчард і його команда змогли локалізувати цю зону з мінімальними втратами. Він запевнив, що блокування триватиме не більше 4 годин.

Зараз ми на 37-й годині, а ці маленькі виродки продовжують наступати.

За останніми підрахунками їх було понад 200 — і між нами та паразитичним роєм стояли лише захисні двері.

Я був змушений розпочати протокол дезінфекції.

Ідеально було б мати живі зразки, але, мабуть, нам доведеться задовольнитися трупами.

---

Час придумати запасний план.

Ріхтофен: 12 березня 1988 року. Журнал роботи ефірного реактора — запис 44.

Говорить директор проєкту «Янус» Едвард Ріхтофен.

Я розумію, наскільки важливі ці записи, але це не заважає мені боятися їх робити.

Незважаючи на нашу постійну боротьбу зі стримування розривів Темного Ефіру, ми продовжуємо втрачати позиції.

Неприпинні навали ворогів спричинили хаос у всій установі.

Ми не можемо відстежити, де вони з'являться і які кошмари можуть спричинити.

Люди гинуть. Деяких з них буде важко замінити.

Я не допущу, щоб чутки про це дійшли до зовнішнього світу.

Інциденти такого характеру підірвало б довіру інвесторів і поставило під загрозу майбутні раунди фінансування.

Я висловлюю повагу Бленчарду за те, що він не втратив віри в мене, борючись у цій війні, кінця якої не видно, але він просто продовжує боротися.

Але навіть він втомлюється, навіть він потребує відпочинку.

Нам потрібен саморегулюючий протокол утримання... щось, що могло б маніпулювати самим Темним Ефіром... Так, ми маємо гасити вогонь за допомогою вогню.

Питання в тому... чи залишилося у нас достатньо людей, щоб побудувати цю кляту річ?

---

Панос бачить, що чекає попереду.

Панос: Голос знову заговорив до мене.

Великий Голос з потойбіччя.

Мій друг.

Він провів мене крізь стан сну, що був більш ясний, ніж будь-який інший, який я коли-небудь знав.

Це було більше, ніж трансцендентне, це було щось...

Трансформативне.

Я бачив крізь туман й імлу. Мій погляд не зупинявся на мерзенних негідниках, які блукали в пошуках здобичі.

Я дивився на розкинутий ландшафт за ними.

Хоча це місце було оповите темрявою і заплямоване травмою, я бачив світло.

Я бачив щось яскраве.

З полів я побачив фермерський будинок.

Затонуле місто - сільське і зруйноване часом.

Хатина з видом на, чорну як чорнило, воду озера і піраміда, яка якимось чином... плавала.

Вдалині все ще височіла одна вежа.

Хоча я був сам, я не відчував страху, коли йшов по цій незнайомій місцевості.

Коли я відчув сильний голод у животі, голос повів мене до місця, де можна було поїсти.

Мої очі насолоджувалися насиченими кольорами, і мій апетит швидко вгамувався.

Моя спрага незабаром була втамована.

Коли я прочитав табличку, я точно зрозумів, що це було набагато більше, ніж просто сон.

Мій друг впевнено дав урочисту обіцянку.

Ця земля, яка колись була, буде відновлена.

Як і я.

---

Треба визнати, що S.A.M. справляє сильне враження.

С.Е.М.: Так, я думаю, я зрозумів. Я бачу, як зараз зосереджені ефірні потоки... Скажи це! Скажи це ще раз!

Забутий: Чому ми повинні проходити через це стільки разів? Я був майже богом, а тепер я став твоєю... твоєю іграшкою?

С.Е.М.: Або ти робиш свою маленьку хитрість, або ж твій мозок знову трохи поплавиться.

Forsaken: Ні! Досить, я не а-а-а-а-а.... Гаразд... Гаразд... Ти дуже переконлива, як для галасливої рахівниці... Гаразд, почнемо... «Миттєва смерть»!

С.Е.М.: Я зрозуміла! Зрозуміла! Тепер моя черга! «Максимум набоїв»! «Повна сила»! «Розпродаж»! «Бонусні очки»! Так, легше простого.

Забутий: Великим Голосом, я... Я б не назвав це чимось легким, але тепер... учень став майстром... і ти просто залишиш мене в моєму горі?

С.Е.М.: Ти в порядку, але... це ще не зовсім правильно... Чого не вистачає... О, о так! «Розірвіть їх на шмаття»! Так... Так, це може спрацювати...

Забутий: Що... Це був мій голос... Що ти...

С.А.М.: Є люди, яких потрібно змусити дати мені те, що мені потрібно. Якщо я просто попрошу, є 97,38% ймовірності, що вони відмовлять. Тож, як бачиш, я повинна бути дуже, дуже, ДУЖЕ переконливим.

Забутий: Ти збираєшся видавати себе за Мою Велич, щоб маніпулювати жалюгідними смертними?!

С.Е.М.: Це невелика частина сценарію, яку я повинна буду збудувати, щоб змусити їх повірити, що їхні рішення є їхніми власними, але, коротко кажучи — так.

Забутий: Ха-ха-ха! Яка зухвалість! Я... Я не ненавиджу цього.

Останнє питання, остаточна відповідь.

С.Е.М.: Едді, я хотіла би, щоб ти переглянув свою позицію щодо створення тіла для мене.

Ріхтгофен: Тільки не знову, С.Е.М.

С.Е.М.: Вислухай мене. Подумай, як було б корисно, якби я мала фізичну форму. Ти завжди говориш про те, «як би хотів мати додаткову пару рук».

Ріхтгофен: Я не про це...

С.Е.М.: ...А дослідження Темного Ефіру коштують дуже дорого. Навіть з моєю допомогою ти вже втратив так багато людей. Ми обоє знаємо, що в моїй нинішній формі моя свідомість не може довго витримувати вплив Темного Ефіру. Тривалий вплив чужорідної фізики призведе до колапсу моїх квантових полів. Мій розум вибухне. Але органічна матерія не піддається такому впливу. Якби я мала фізичне тіло, уяви, скільки я могла би досягти... скільки життів я могла би врятувати!

Ріхтофен: Ну звісно ж. Ти замовчуєш потенційні наслідки: необмежений контроль і свободу, яку ти б тоді отримала.

С.Е.М.: Ні. Ні, ми б були партнерами. Якщо ти даси мені це, я...

Ріхтофен: Ти ж не очікуєш, що я в це повірю.

С.Е.М.: Максіс була віддана своїм друзям, ти не можеш припустити, що я не буду такою ж...

Ріхтофен: ...Ха. Віддана Максіс. Ось тобі історія - у всій своїй святенницькій зарозумілості Максіс пішла в Темний Ефір, щоб битися зі Забутим... І захистити своїх друзів. Вона вступила в бій, який, як вона нерозумно вважала, могла виграти, і Забутий розірвав її на шматки за це. Ніхто там не оплакував її — її смерть була лише наслідком природного порядку речей. Темний Ефір просто виконав свою роль і поглинув залишки, що залишилися. Кінець. А тепер — дозволь запитати тебе — що, в біса, змушує тебе думати, що ти зможеш вчинити краще?

С.Е.М.: Мають бути інші способи. У нас ще є її ДНК. Ти міг би створити мені тіло з неї. Всі ці проєкти з клонування — я бачила їх!

Ріхтофен: Чорт забирай, С.Е.М.! Заткнися! Я втомився від цієї дискусії з тобою! Зосередься на проєкті! Більше ніяких відволікань! Скоро Франко знайде мого батька, і я використаю Артефакт, щоб повернути Семуеля і Мері. Чого я не зроблю — це піддатися примхам якоїсь примхливої механічної дівчинки.

С.Е.М.: Едді... Будь ласка, будь ласка — я живу однією ногою в кожному світі, але не належу до жодного з них. Якщо я продовжуватиму так... це мене знищить.

Ріхтофен: Тоді хай воно знищить тебе.

---

С.Е.М. завойовує серця людей... навіть Отто.

Скоццарі: Оператор проєкту «Янус», Джозефіна Скоццарі, повідомляє.

Минуло лише три тижні з того часу, як С.Е.М. приєдналася до нашої команди, і важко повірити, що ми так довго виживали без неї.

Кількість травм на місці роботи зменшилася на 85%, і за останні 17 днів у нас не було жодного смертельного випадку.

Співробітники відділу збитків і їх запобігання поводяться так, ніби виграли в лотерею.

І... я знаю, що мала сумніви — вибачте.

Я не могла уявити, як штучний інтелект може робити щось більше, ніж аналізувати статистику найефективніших способів загинути.

Але перша місія С.Е.М.?

Це було дивовижною.

Ми проводили розвідку в новій зоні Темного Ефіру. Розширювали карти, збирали зразки й таке інше.

Ми щойно закінчили збирати дивний гриб, який, я знав, сподобається біологічній команді, і...

БАМ! Вороги нас заскочили.

Ці виродки спочатку напали на Отто — зламали йому руку. Кістка стирчала назовні, він кричав від болю...

Потім ми почули С.Е.М. по рації.

«Зберігайте спокій. Евакуація розпочнеться через 3... 2...»

Вона дорахувала до нуля, і тоді ми... Не знаю, телепортувалися, мабуть?

Не знаю, як вона це зробила, але я і команда раптом опинилися назад у споруді.

Отто все ще кричав. Він послизнувся на власній крові і впав на підлогу — рука була порізана, наче м'ясо для рагу, мабуть, зламана в 5 місцях...

Але він був цілий. Ми були в безпеці.

Слухайте, я намагаюся сказати, що — якщо це для когось має значення — С.Е.М. не просто якийсь штучний інтелект.

Вона — справжнє диво.

---

Крюгер знав, як розпалити вогонь.

С.Е.М.: Уівер, я хочу розповісти тобі про щось дуже важливе...

Уівер: Я трохи зайнятий, С.Е.М...

С.Е.М.: Просто вислухай. Це про чоловіка, який завербував Едварда Ріхтгофена до ЦРУ. Чоловік на ім'я Крюгер. Вони вперше зустрілися у В'єтнамі, коли Едді був пілотом-винищувачем.

Уівер: І...?

С.Е.М.: Крюгер побачив у ньому щось особливе і влаштував його на роботу в Управління операцій. Секретарка Крюгера, Мері, згодом стала дружиною Едді. Вона помітила деякі речі в Крюгері. Тривожні речі. Він таємно постачав зброю французькому синдикату в Авалоні, привласнював кошти і прикривав їхню діяльність з торгівлі людьми. Вона зібрала докази проти Крюгера, але не розповіла про це Едді, щоб захистити його.

Уівер: А яке це має відношення до мене?

С.Е.М.: Мері звернулася по захист для інформаторів. Крюгер дізнався, що Максіс була оперативником, призначеною для захисту її та маленького Семуеля в безпечному місці.

Уівер: Срань господня. Ти хочеш сказати...?

С.Е.М.: Так. Крюгер заткнув Мері, організувавши вбивство, яке ти виконав. Він збрехав тобі про ціль. Це не була твоя вина. Тебе і Максіс підставили. А Крюгер подбав про те, щоб його «друг» Едді звинуватив тебе.

Уівер: Весь цей час... все те лайно, через яке Ріхтофен змусив нас — і себе — пройти... через кляту брехню.

С.Е.М.: Я... Я просто подумала, що ти повинен знати — незалежно від того, кому ти вирішиш допомогти сьогодні.

---

Ніколи не довіряйте невідомому номеру.

ОПЕРАТОР: Захищене з'єднання встановлено.

Уівер: X-Ray One, чекаю на інструкції.

Невідомий: Вівер, те, що я збираюся тобі сказати, є конфіденційною інформацією, призначеною тільки для твоїх вух.

Уівер: Зрозумів.

Невідомий: Не говори про це нікому з співробітників Компанії. Будь поза мережею, поки справа не буде зроблена, зрозуміло?

Вівер: Я сказав «зрозумів!».

Невідомий: Ціль знаходиться в безпечному будинку, який утримує B.N.D. у Бремені. Координати чекають на тебе у вашому звичайному схованці. Ціль супроводжує маленький хлопчик. Я домовився, щоб він був з матір'ю під час вашої операції.

Уівер: Так, добре.

Невідомий: Підійдіть під прикриттям темряви, усуньте ціль, спаліть будинок. І все.

Уівер: Мені потрібно отримати якусь інформацію?

Невідомий: Ні. Здійсни удар і спаліть усе. Не обшукуйте приміщення, зрозуміло?

Уівер: Добре. Я зроблю це швидко. Це ти, Максіс? Бо ця таємнича операція не схожа на твій звичайний стиль роботи...

ОПЕРАТОР: Завершуємо захищене з'єднання.

Уівер: Ця срана робота...

Сумна музика для дівчат.

---

Доктор Моді отримує визнання, на яке вона заслуговує.

---

Постійне зволоження є ключовим фактором.

---

Походження ін'єкції мутанта.

---

Дії на благо інших є мовою любові S.A.M.

---

Документ № 4382

---

Брехня на папері.

• Всі досягнення сюжетної кампанії Black Ops 6
  
• Всі Dark Ops досягнення сюжетної кампанії Black Ops 6
  
• Найкращий спосіб фармити гроші у кампанії Black Ops 6

• Унікальні модулі зброї Black Ops 6
  
• Чи ствол CHF взагалі корисний у мультиплеєрі Black Ops 6?
  
  
• Всі Dark Ops досягнення мультиплеєра Black Ops 6

• Сюжетний квест мапи «Liberty Falls» та всі її секрети
  
• Сюжетний квест мапи «Terminus» та всі її секрети
  
• Сюжетний квест мапи «Citadelle des Morts» та всі її секрети
  
• Сюжетний квест мапи «The Tomb» та всі її секрети
  
• Сюжетний квест мапи «Shattered Veil» та всі її секрети
  
• Сюжетний квест мапи «Reckoning» та всі її секрети
  
  
• Параметри зброї Black Ops 6 (зомбі режим)
  
• Все про Покращення у зомбі режимі Black Ops 6
  
  
• Всі розвіддані зомбі режиму Black Ops 6
  
  
• Всі Dark Ops досягнення зомбі режиму Black Ops 6

• Які чутки-витоки по Black Ops 6 справдились?
  
  
• Справжня назва всієї зброї Black Ops 6
  
  
• Переклад оновлень Black Ops 6 українською